Тут я побачив другого. Він справді був схожий на боса, чи на проповідника-євангеліста, яких розвелося нині, як грибів після дощу: незважаючи на спеку, вони ходили наче клони — одягнуті в сірі костюми й білосніжні сорочки з обов’язковою краваткою. Цей бос був такої ж клонованої сіро-білої зовнішності, тільки ефектна червона краватка, що була занадто яскравою, як на проповідника, виказувала його начальницьку натуру.
— У нього більш ніж сто! — задоволено рипів над моєю головою здоровань, — я міряв… отією вашою…
— Гаразд, зараз перевіримо, — незворушно відповів бос. В руках у нього був прилад, схожий на лічильник Гайгера (я бачив такий по тєлєку в передачі про Чорнобиль). Він зацікавлено втупився в нього.
— Ого! Сто тридцять! — за деякий час задоволено присвиснув, підводячи голову.
— Вам видніше, ви ж у нас титанік мислі…— оскалився гоблін.
— Титан… — мимохідь поправив у відповідь бос, змірявши зневажливим поглядом здорованя.
— Ги-ги, один чорт, — гигикнув той, — главноє, шоб гроші заплатили…
— Заплачу… — задумливо процідив у відповідь Титанік Мислі.
Пальці здорованя на це ще гірше здавили мою шию.
Я намагався думати. Це в мене виходило погано.
Які сто? Які сто тридцять? Який «Титанік»? Який титан?
З приводу «Титаніка» й титана я ще мав якісь думки. «Титанік» — то здоровенний корабель, який довбонувся об айсберг у фільмі про Ді Капріо, а титаном була така старовинна водонагрівачка, яка стяла у нашій з бабцею комунальній квартирі і яку слід було топити дровами. Але який стосунок вони мали до цього боса-євангеліста? І яку радіацію вони на мені міряли? Я що вже, як Чорнобиль фоню?
Тим часом Шуля, на котрого ніхто не звертав уваги, бачачи, в якому я безвихідному стані, підбіг до мого гнобителя і зі всього маху заїхав носаком йому в зад.
— Йой! — зойкнув гоблін, з несподіванки присів і на секунду ослабив руку на моїй шиї. Може б, Шулин маневр і вдався, якби здоровань був сам. Не встиг я й ворухнутися, як Титанік Мислі заїхав зі всього маху Шулі кулаком в обличчя. Від подиву я закляк, а мій друг гойднувся, але втримався на ногах.
— Цорт! — тільки цвіркнув кривавою слиною на гарячий асфальт.
— Може, й цорт… — протягнув Титанік Мислі, гидливо отряхуючи руку, та ліниво віддав наказ здорованю: — Тягни і його до підвалу, згодиться.
Здоровань задоволено вхопив за загривок ще й Шулю.
Ліпше б ти втік, Шулю… Та все ж таки за підтримку спасибі, друзяко.
2
В підвалі бос витяг із кишені наручники і ласкаво звернувся до Шулі:
ebooksa