— А яка віддаль цих зір від землі?
Керівник інституту поклав ногу на ногу й відповів:
— Коли за допомогою радарної установки ми виміряли відстані до обох крайніх планет нашої сонячної системи, тобто до Нептуна та Плутона, і визначили його цифрами порядку п"яти-шести мільярдів кілометрів, то ми гадали, що досягли межі можливого в наші часи.
Він зробив невелику паузу.
— Тому ви можете уявити собі наше здивування, коли одної ночі доктор Мюллер з нашого інституту відкрив зорю, про існування якої ніхто нічого не знав, тому що вона темна. Вона не сяє, проте, як ми дізналися за допомогою інфрапеленгатора, випромінює інфрачервоні промені і тепло. Тепер ми знаємо, що таких зір є чимало. Вони знаходяться на найрізноманітніших відстанях од Землі, і деякі з них багато більші за наше сонце.
Тербовен перебив його запитанням:
— Яка відстань до найближчої темної зірки?
Фельзенштейн відповів:
— Найближча знаходиться в сузір"ї Оріона і віддалена від нас на дві третини світлового року, отже, вона далеко за межами нашої планетної системи.
Схвильований Тербовен почав підраховувати:
— Як ви сказали? Дві третини світлового року? Та це ж вісім місяців!
Фельзенштейн був здивований.
— Звичайно! А що ж у цьому особливого?
— Разом це становить шістнадцять місяців, — впевнено рахував Петер далі.
Керівник інституту похитав головою.
— Що ви, там підраховуєте?
— Ну от, дуже просто! Світло проходить від землі до вашої темної зірки за вісім місяців і на зворотний шлях потребує теж вісім місяців. А разом — шістнадцять місяців.
Фельзенштейн дивився на нього, нічого не розуміючи:
— Що ви там затіваєте? Хочете виміряти зірку за допомогою радарної установки? Ну, то бажаю успіху! Тоді можете чекати шістнадцять місяців, поки одержите результати.
Петер Тербовен дивився відсутнім поглядом кудись повз астронома, а коли його серйозний погляд з далини повернувся до дійсності, він сказав, якось незвичайно підкреслюючи слова:
ebooksa