Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга

22
18
20
22
24
26
28
30
Юрій Щербак Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга

Роман Юрія Щербака «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року» є другою книгою — продовженням гостросюжетного політичного трилера, антиутопії «Час смертохристів. Міражі 2077 року». Вихід сенсаційного роману «Час смертохристів» у 2011 році став значною літературною подією, привернув увагу читачів і критиків, про що свідчать дві престижні премії.

У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…

Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.

2014-05-18 uk
MVV http://kompas.co.ua doc2fb, ImageFB2, FictionBook Editor Release 2.6 2014-05-18 http://kompas.co.ua 7F9C2756-9B96-4AF8-ADD3-7048AF15C95D 1.0 "Ярославів Вал" Київ 2012 978-617-605-003-2 Щербак, Юрій. Час великої гри: роман / Юрій Щербак. — К: Ярославів Вал, 2012. — 440 с. ISBN 978-617-605-003-2 ББК 84.4УКР6 Літературно-художнє видання Юрій Щербак ЧАС ВЕЛИКОЇ ГРИ роман Головний редактор Павло Щириця Редактор Валентина Пащенко Обкладинка і макет Олександр Овсянніков Підписано до друку 31.07.2012 Формат 60x84 1/16. Ум. друк. арк. 27,5 Папір офсетний. Зам. 0212373. TOB «Видавниче підприємство «Ярославів Вал Адреса: 01034, Україна, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 21-Є тел. (044) 234-15-24 e-mail: [email protected] Свідоцтво про внесення до державного реєстру суб"єкта видавничої справи: ДК № 2971 від 12.09.2007р. Віддруковано: ДП «Преса України» м. Київ, просп. Перемоги, 5 °Cвідоцтво суб"єкта видавничої справи ДК № 310 від 11.01.2001р. Тел. (044) 454-84-54

Юрій Щербак

ЧАС ВЕЛИКОЇ ГРИ

Фантоми 2079 року

Книга друга

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

 Ця книжка побачила світ завдяки фінансовій підтримці мецената Леоніда ЛІЩИНИ (Торонто, Канада), який присвячує свій дар світлій пам"яті батьків — Віри й Андрія Ліщин.

Тільки тоді, коли помруть усі Гра від закінчиться Велика Гра.

Редьярд Кіплінг.

О, батьківщино моя! Велика арена кривавих битв, о дике поле Європи.

Олександр Довженко.

Фантом (phantom) — видимість або ілюзія без матеріальної субстанції; Особа або річ з ілюзорною владою, статусом, силою.

Webster"s Encyclopedic Unabridged Dictionary, Gramercy books, NY, 1996.

Частина перша

БРАТСТВО

1

Перед смертю йому наснився останній сон: прийшла до нього мама — і він тихо й печально розплакався уві сні — і сказала, що сьогодні він одружується. Він розгубився, бо не знав нареченої — ні імені, ні як вона виглядає, ні хто вона, — і почав благати матір познайомити його з майбутньою дружиною. Пройшла по вулиці літня жінка у шовковому плащі малинового кольору, схожа на кардинала: мати підказала йому, що це майбутня теща. І одразу поряд з ним виникла наречена — тендітна молоденька дівчина, диво яка симпатична, з неприродно великими темними очима, що, здавалося, як на картині Пікассо, виходили поза межі обрису обличчя, чорноволоса, підстрижена «під горщик», у розстебнутому осінньому пальтечку з хутряним норковим коміром, під пальтечком — чорна коротка вечірня сукня. Дівчина йому страшенно сподобалась, хоч і була вдвічі менша за нього на зріст, але то нічого, подумав він: працює всесвітній закон усереднення — їхні діти будуть середнього зросту. Він був сповнений щастям, як осінній ярмарок — яблуками. «Як тебе, маленька, звати?» — спитав, і наречена довірливо пригорнулася до нього. «Флора», — сказала вона. «Флора?» — здивувався він, подумавши, що йому щастить на рідкісні дівочі імена — всі ці Стелли, Лінди, Хельги, Еллінори. Все штучне, претензійне. А він любив імена прості: Марія, Катерина. Але Флора йому сподобалась — як ім"я, так і її весела весняна усмішка. Стерпиться — злюбиться, подумав він, повільно вмираючи. Якщо вона Флора, тоді хто я — фауна чи Фавн? Флора притулилася до нього, йому стало щасно і тепло, він подумав, що нарешті народить з нею багато дітей, — і згинув у сніговій заметілі.

2

5 січня 2079 року, у четвер опівдні, коли зимова темрява здавалася непроникною, двоє братчиків Спасо-Дніпровського козацького братства вийшли з воріт колишньої військової казарми елітної гетьманської бригади «Батурин», розташованої на дніпровській кручі, що притулилася до лівого боку гори Борщихи. Один з братчиків, на ім"я Святополк, був худий і високий, брутально-дотепний, з безсоромними блакитними очима, які не відали жалості, у драному білому маскувальному халаті снайпера, знайденому на армійському складі. Його попутник, наче за навмисним контрастом, був дебелий і низький на зріст, мав мирне ймення Микита і відрізнявся з-поміж братчиків невибагливістю та слухняністю. Ось і тепер сотенний Чміль, бачачи спротив Святополка, якому наказав привезти дрова і сіно на святвечір, попросив Микиту допомогти Святополку, на що Микита покірливо погодився. Накинувши на себе ватяний бушлат і мотоциклетний шолом, він мовчки слід у слід ступав по глибокому снігу, не звертаючи уваги на прокляття Святополка. Він пер за собою широкі ґринджоли, які важко розсували сніг.

— Твою мать, — вигукував Святополк, — сороковий день сидіти не жерши, так і здохнути можна.

— Тридцять дев"ятий, — поправив Микита.

— Яка різниця? — огризнувся Святополк. — Ти товстий, тобі все пофую. А в мені вже нічого не залишилося, реально. Я вже забув, коли срав востаннє. А цей падлюка Чміль ужирається за нас. І п"є нашу горілку. І це називається піст.