Запалив сигарету і, затягнувшись кілька разів, відчув, що хоче їсти.
Підійшов до відеотелефону і набрав номер фірми “Мінк і К°”. Як тільки на екрані з’явився черговий з відділу
замовлень, Джо, чемно привітавшись, ще чемніше попрохав чергового надіслати йому, Джорджу Лі, “що-небудь з
харчів”.
- В кредит, - додав надзвичайно ввічливо і повідомив черговому свій код.
- Одну хвилинку, містере Лі, - черговий теж був надзвичайно ввічливий, і це не сподобалось Джо. Раніше він,
усміхаючись, казав: “Ваше замовлення, містере Лі, буде негайно виконано, просимо не помирати з голоду, зараз
наш працівник прибуде до вас із делікатесами”. Але цього разу він сказав: “Одну хвилинку, містере Лі”, - і
попрямував до пульта комп’ютера.
Джо вже зрозумів, що все це означає. Через хвилину черговий підійшов до екрана і з крижаною ввічливістю
сказав:
- Містере Лі, доки не буде виплачено попередній кредит в сумі 356 доларів, фірма відпускати продукти в кредит,
на жаль, вам уже не зможе. На все добре, містере Лі!
Відеоекран згас.
- На все добре, містере Лі, - повторив про себе Джо, тільки тепер усвідомивши, що всі його заощадження,
відкладені колись на чорний день, пішли на оплату лікування і що він залишився з ліченими купюрами. Так ось
чого йому було так легко і весело!
- На все добре, містере Лі!
XIII
Вранці він прокинувся, як завжди, о шостій. Розплющивши очі, бадьоро схопився, та нараз глянув на свою руку,