зустрівся поглядом з голубим вічком на браслеті, що не блимаючи дивилось на нього, і запал його де й подівся.
Зітхнув, ліг -куди спішити, як із зони ув’язнення виходу немає? Перевернувся на другий бік-від того веселіше не
стало. Зрештою, затих на спині. Заклав руки за голову. Вперше йому нікуди спішити вранці! Дожився!
Заблукав поглядом по кімнаті.
Затишно потріскував стилізований під старовину камін з бронзовою решіткою, танцювали невгамовні язички
полум’я, лижучи соснові поліна.
В акваріумі яскраві тропічні рибки переливалися всіма барвами коралового раю... Грали сонячні зайчики, мирно
хиталися пишні хвости рибок. Та заспокоєння це сьогодні чомусь не приносило - ні камін з веселими язичками
полум’я за фігурною бронзовою решіткою, ні акваріум з яскравими тропічними рибками. Сьогодні Джо дратувало,
що все те - імітація, що камін з усіма його старожитностями і бронзовою решіткою горів на телевізійному екрані,
що в телеакваріумі плавали різнобарвні тропічні рибки. Втім, це навіть краще. У спражній камін треба підкладати
справжні соснові поліна, справжніх рибок треба годувати, а ці відеорибки не потребують ніякого догляду. У
кімнаті працювали два магнітофони, які програвали касети настрою: один озвучував камін, другий - акваріум з
тропічними рибками.
Та сьогодні касети настрою чомусь дратували. Схопившись, Джо клацнув тумблером, відеомагнітофони
вимкнулись, зник камін, а з ним і акваріум. Але голі стіни там, де щойно палав камін і стояв акваріум, дратували
ще більше, і Джо знову увімкнув відеомагнітофони.
Засвистів, потім затьохкав соловейком.
Ліг, але відразу ж і схопився, бо тьохкати теж перехотілося.
Сів у ліжку. Настрій катастрофічно падав. Ну й дідько з ним! Хай падає!