консервовану. Купляти її в аптеках - то зайві витрати, але зате так безпечніше).
Повернувшись у кімнату, сів до столу, взяв аркуш паперу та ручку, щоб підрахувати, скільки ж тепер доведеться
платити містеру Банчу за проживання на віллі, і кинув ручку на стіл... Що підраховувати, якщо й так усе ясно.
Платив він двісті п’ятдесят доларів щомісячно, а тепер доведеться платити п’ятсот. І це не рахуючи вартості
електроенергії, води, газу, телестіни, платні за відеокасети, взяті напрокат, за відеозв’язок... Де він діставатиме
таку суму щомісяця, та ще сидячи в зоні ув’язнення? Того, що залишилося після оплати лікарні, не вистачить
навіть на місяць, а ще ж треба й харчуватися.
- Але ж містер Банч помиляється, коли гадає, що нас можна серед білого дня грабувати! Не вийде! У Місті є
Комісія контролю над квартирною платнею. Даруйте, містере Банч, але вам доведеться мати справу з
муніципальною Комісією!
Метнувся до відеотелефону, набрав код Комісії контролю за квартирною платнею. На екрані з’явилась кімната,
з якої клерки виносили стоси паперів. Снували вони з таким заклопотаним виглядом, наче полишали палубу
корабля, що ось-ось піде на дно.
- Добрий день, - привітався Джо голосно, щоб у кімнаті його почуло якомога більше людей. - Я хотів би
поговорити з інспектором з приводу підвищення квартирної платні.
Йому довелося повторювати цю фразу тричі, перш ніж до екрана неохоче підійшов один із заклопотаних клерків
і звів на екран розгублені очі.
- Слухаю вас, містере... е-е...
- Лі, - підказав Джо.
- ...містере Лі. - Клерк мигцем поглянув на годинник. - Прошу вибачення, але в мене лише три хвилини.