- І з новим підвищенням цін.
- Політикою наше товариство не цікавиться, - прогудів (і все-таки, чому в нього такий... дивний бас?) Санта-
Клаус. - Наше товариство благодійне, воно допомагає тим, у кого немає за що купити шматок хліба. Прошу,
містере, пожертвувати.
- Сумніваюсь, щоб жебранням можна було ощасливити бідняків, - зітхнув Джо. - Адже наше Місто якщо й
багатіє, то тільки на бідних, їх із кожним роком все більше. Та гаразд, хоч я і сам не багатий, але дещицею
поділюся.
Підійшов до столу (Санта-Клаус теж рушив за ним), витягнув шухляду, взяв дві кредитки і, складаючи їх
учетверо, щоб було зручніше опустити в щілину скриньки, оглянувся.
І завмер.
Санта-Клаус тримав у руці пістолет.
“Який же я наївний дурень, на такий дешевий гачок попався”, - лайнув себе подумки Джо, а вголос майже
весело вигукнув:
- О, новорічний сюрприз! Хоч якась та забавка. Інтересно. Але, як мені відомо, старий, милостиню просять без
зброї.
- Я не прошу в тебе милостині!
- Ах, даруйте, це ви так оригінально вітаєте мене з Новим роком, - тягнув Джо, аби виграти зайву хвилину. - Я
вельми тобі вдячний, старий, що ти хоч якось урізноманітив мій Новий рік,
- Я не збираюся нікого розважати! Щвидше викладай на стіл долари, золото, коштовності. Ну! Рахую до п’яти, і
в твоїй черепній коробці з’явиться пречудова дірка. Раз!..