Джо стало нудно.
- Послухай, Санта-Клаус, чи як там тебе... Ти можеш рахувати хоч до тисячі. Навіть за такий час я не знайду в
цих апартаментах ані золота, ані коштовностей.
- Два! - рука з пістолетом, націлена детективу в груди, почала тремтіти. - Три! Ти чуєш - три! - майже вигукнув
Санта-Клаус. - Кажу, три. Ворушись!
- Ти досить точно вмієш рахувати до трьох.
- Чотири!.. Востаннє застерігаю.
- Візьми у шухляді столу, - сказав Джо. - Але там - дріб’язок. Двісті з чимось доларів.
- Відійди.
Джо з нудьгуючим виглядом відійшов, а Санта-Клаус, кинувшись до столу, забігав по ньому поглядом.
- У лівій шухляді, - підказав господар. - Можеш забрати ті дві з чимось сотні, все одно їх не вистачить, щоб
заплатити за квартиру бодай за один місяць.
Санта-Клаус потягнувся було рукою до лівої шухляди, погляд його наткнувся на листівку на столі, він взяв її,
потім другу, третю...
- Я теж отримав подібні листівки, - зітхнув він, і в нього зненацька вихопилось: - І як же нам далі жити?
- Грабувати ближніх, - порадив Джо. - Тобто тих, хто теж не знає, як жити при дорожнечі і чим завтра платити
за житло.
- Я теж не знаю... чим платити.
- А ось чим... - Джо зненацька різко викинув ліву руку. Санта-Клаус, нічого не розуміючи, сполошено метнувся
за нею поглядом. Цього для детектива було досить. Доки погляд грабіжника був звернений на його підняту руку,