- Звідки у вас моє фото?
З цими словами Санта-Клаус зняв з голови шапку і парик, віддер бороду та густі брови, і Джо приголомшено
завмер... Але не тому, що перед ним стояла молода жінка літ двадцяти (про те, що під машкарою Санта-Клауса
ховається жінка, він здогадався раніше), а тому, що дівчина, яка так невдало зіграла роль грабіжника, була як дві
каплі води схожа на... Дженні Стівенс, покійну дружину покійного винахідника голографічного пристрою Едгара
Стівенса. Хіба що молодша на вигляд.
- Дженні? - мимовільно вихопилося в нього.
- Звідки ви знаєте моє ім’я? - запитала вона неприродним басом.
- Говоріть своїм звичайним голосом! - нетерпляче вигукнув Джо. - Я не можу повірити, що ви... Дженні. Це
якась містика.
Вона відвернулась, витягла з рота кругляк, що імітує голос, і вже своїм звичайним, досить мелодійним голосом
сказала:
- Так, я Дженні. Але звідки ви мене знаєте?
- Дженні Стівенс? - нічого не міг він збагнути.
- Ні, я Ленгдон. Дженні Ленгдон я. А Стівенс - це прізвище по чоловіку моєї покійної сестри. Вона теж Дженні.
Чому ви так здивувалися?
- Але ж є від чого, - і вражений детектив опустився на стілець, все ще недовірливо оглядаючи свою гостю.
Кілька хвилин Джо мовчав.
- Послухайте... - нарешті оговтався він. - То ви - сестра Дженні Стівенс? Ніколи не думав, що познайомлюся з
сестрою Дженні за таких... таких своєрідних обставин.