- Звідки ви знаєте мою покійну сестру Дженні? - запитала вона досить настирливо, і від її розгубленості та
відчаю не лишилося й сліду. - І чому у вас на столі її фото? Ви хто такий?
- Взагалі, у даній ситуації повинен запитувати я, - усміхнувся Джо. - Та гаразд, відповім. Вашу покійну сестру
Дженні Стівенс я знаю тільки з фотографії. Не так давно цікавився справою, яка згодом називалася “Привид на
віллі “Двох щасливців”.
Дівчина відступила від нього на крок.
- То ви... Джордж Лі? (Джо кивнув). Так ось кого я хотіла пограбувати?.. - Вона нервово засміялась.
- Послухайте, ви справді... ну, реально існуєте чи просто примарились мені в новорічну ніч?
- На жаль, я справді існую.
- Чому це - на жаль?
- Життя таке, що радіти не доводиться. Втім, як би я хотіла, щоб наша зустріч з вами виявилася сном. Але... я
справді завітала до вас із пістолетом, і ви можете подзвонити в поліцію.
- Не будемо їй псувати новорічну ніч. Тим більше, що це і без нас є кому робити.
- То ви детектив Джордж Лі? Той Лі...
- Той...
Вона різко звела голову, хитнула нею, відкидаючи за спину світле хвилясте волосся.
- Хай я наївна, від безвиході взялася за пістолет, а ви... Досвідчений детектив, і раптом теж... схопилися за
пістолет. Я думала, що ви й справді маніяк, як про вас тоді писали газети. А сьогодні переконалася, що ви при
своєму розумі.
- Принаймні намагаюся ним користуватися.