На екрані з’явився інспектор КС Х’юлетт Кларнес у службовій куртці із значком “КС” на лацкані.
- З Новим роком, Джо!
- З Новим роком, інспекторе!
- Як тобі в зоні ув’язнення? Сподіваюсь, ти не скаржишся на суєту нашого життя?
- О, нарешті я діждався того, про що завжди мріяв: спокою. В зоні ув’язнення - океан вільного часу! Що тебе ще
цікавить?
Х’ю зітхнув.
- Твій голос занадто бадьорий, щоб я повірив, що все о’кей. Але потерпи ще трохи. Щось придумаємо, і твоя
доля...
- Із своєю долею розберуся сам!
І Джо вимкнув екран.
Дженні, скрутившись калачиком на дивані, спала.
Джо походив по кімнаті, потім прикрив дівчину пледом, думаючи, як йому повезло, що в новорічну ніч до нього
прийшла така вродливиця у вбранні Санта-Клауса. Усміхнувся... Раніше він не терпів жінок, над усе ставив свою
холостяцьку волю, думав, що так воно завжди й буде. А прийшла ця дівчина-і від його переконань і сліду не
лишилося. Тільки тепер він відчув, яка жахлива штука самотність. Гірше за неї нічого в світі немає! Недарма
кажуть: самотність ніколи не буває щасливою...
Він ходив і ходив по кімнаті, усміхався до сонної Дженні. Вона теж уві сні посміхалась. Раз по раз поправляв на
ній плед, бо все йому здавалось, що вона накрита не так, як треба. А потім сів у крісло, з насолодою випростав
ноги, відкинувся на спинку. Від того, що Дженні була поруч, що вона, скрутившись калачиком, спала на його