додому. Джо набрав код квартири Кларнеса. Екран засвітився, але до нього ніхто не підходив. Та ось з’явився
заспаний і явно невдоволений Х’ю. Позіхнув.
- Хелло! - вигукнув Джо. - Спиш?
- Ну, сплю, бо цілу ніч чергував. - Інспектор потер очі і придивився до екрана: - Хто це такий... веселий мене
розбудив? Це ти, білий королю детективу? Що трапилось?
- День такий, а ти - спиш.
- Який день? - здивувався Кларнес. - Звичайний. Перший день Нового року. І тільки.
- Ти помиляєшся, іспекторе КС! Сьогодні день незвичайний!
- Постривай, постривай! Ти п’яний чи... Ні, ти не п’яний. Що з тобою, Джо?
- Ти співчував мені, говорив, що потурбуєшся про мою рознешасну долю, а я - щасливий. Го-го, який я
щасливий. Хочеш, закричу на увесь світ? Так закричу, що відеозв’язок твій, не витримавши напруги, згорить! Го-
го-го!!!
- Ти справді хмільний, але не від алкоголю, - після деяких роздумів промовив Кларнес. - Ти хмільний від...
Стривай, ти, здається, закохався? Ай-ай! І як ти примудрився зробити це в зоні ув’язнення?
- Секрет. І знай: турбуватися про мене не треба. Не хочу! Бо я щасливий.
- І це говорить... той Джордж Лі, який раніше і терпіти не міг жінок. Ну й діла!
- Всьому свій час. Крім того, я переконався, що самотність ніколи не буває щасливою! - і Джо вимкнув екран.
Дженні, усміхаючись, спостерігала за ним.
- А хіба я неправду сказав? - звернувся він до неї. - Я щасливий, і ніхто не втручається в мою долю. Сам
розберуся.