сентиментального, такого, що не б’ється сильно й пружно, а солодко-солодко тріпоче... Вперше мода на “рожеві”
романи спалахнула ще в минулому сторіччі, полонила багато країн, але з часом приїлась і зникла. І ось уже в
двадцять першому віці, на хвилі ретро, вона відродилася знову і вдруге почала свій наступ на книжкові ринки.
Щороку виходять мільярди сентиментальних сторінок, які такі ж далекі від справжньої літератури, як туманність
Андромеди від Землі.
Як тільки спалахнула мода на таке чтиво на грані романтизму й примітивного сентименталізму, всі, хто хоч
якось міг тримати перо в руках і сяк-так зв’язати докупи два-три слова, - кинулись творити. Декому таланило,
декому вдавалося загрібати гроші. В середньому видавництва викидали на ринок щомісяця до тридцяти нових
романів із рахітичними сердечками на обкладинках, за які відразу ж хапалися ті, хто тонув у буденній прозі життя.
Спершу тим чтивом захоплювались підлітки, домогосподарки і пенсіонери, потім на нього накинулись молоді
жінки, за ними, не втримавшись, поринули у рожеве сиропне море й чоловіки... Люди живуть у світі, де
владарюють безладдя і насильство, відчуженість і дорожнеча, інфляція і постійна загроза війни, - ось “рожеві”
романи і допомагають втекти від непривабливої дійсності у світ мрій, ілюзій та золотих снів, яким ніколи не
збутися.
Все це пригадалося Джо, коли Дженні була у ванні. Повернулась вона звідти свіжа, бадьора, на віях і бровах
блищали краплинки.
- І ти хочеш написати “рожевий” роман? - милуючись нею, запитав він. - Це ж не так просто. Ну, писати роман,
бодай і солодко-сентиментальний.
- Я працювала редактором, мову знаю, про стиль теж деяке уявлення маю, - відповіла вона досить спокійно, як
про щось звичайне, нею вже вирішене. - До того ж “рожеві” романи - це таке чтиво, що не потребує ані багатства