- Слухайте, ви... представник найгуманнішої професії! - детектив схопив його за комірець халата і різко
притягнув до себе, агатові очі спалахнули чорним вогнем крізь вузькі щілини повік. - Вона помирає!
- На жаль, містер... е-е...
- Лі! Лі, дідько б вас забрав! Мені вже набридла ваша убивча ввічливість. Лі! Я містер Лі!
- На жаль, містер Лі не помилився. - Чоловік у білому халаті делікатно вивільнився від пальців детектива,
поправив халат, потім круглу білу шапочку на голові і мило посміхнувся: - Місіс Джексон і справді перебуває у
стані, близькому до агонії. Але ми зробили все, що могли.
- То чого ж ви стоїте і нудно жуєте свою вишколену ввічливість? Робіть же що-небудь, хай вам чорт! Рятуйте
нещасну! Викликайте реанімаційну службу.
- Але ми не могли розшукати її чоловіка, містера Джексона, а більше рідні в потерпілої немає.
- Коротше! - захрипів Джо, смикаючи себе за мочку лівого вуха. - Навіщо шукати Майкла Джексона, коли треба
терміново рятувати Лінду Джексон?!
- Але ж нікому оплатити реанімаційну службу, - як і перше, чемно пояснив представник клініки, і Джо на мить
подумав, що він, як детектив, усе своє життя боровся не з тими злочинцями.
- Скільки?
- П’ятнадцять тисяч.
- Я заплачу! А вас... вас треба негайно арештувати. Ви - справжній убивця.
- У містера Лі сьогодні просто кепський настрій, - незворушно посміхнувся чоловік. - Хвилинку...
Він якусь мить прислухався, тоді безшумними, скрадливими кроками зайшов до палати і через мить повернувся,
акуратно зачинивши за собою двері. Потім дістав з кишені металевий жетон із клаптиком бинта, що правив за