На алеях стояли скульптури жінок із скорботно похиленими головами, і ті, що входили до Усипальниці, відразу
ж налаштувались на відповідний лад.
Зайшли й детективи.
В холі першого поверху стояв комп’ютер.
Джо натис кнопку з написом “Інформація”, відразу ж спалахнуло зелене вічко.
- Слухаю вас, - прогудів металевий голос.
- Дженні Стівенс, - коротко кинув Джо.
Тієї ж миті комп’ютер відповів, відповідь дублювалася на світловому табло:
- Дженні Стівенс поховано в сімнадцятому ярусі десятого поверху, лівий бік, тринадцята секція, вісімнадцятий
ряд, номер сто сорок два. Повторюю...
Детективи зайшли до швидкісного ліфта, вкинули в щілину автомата монети і піднялися на десятий поверх
Руки. Мовчки вийшли. З холу десятого поверху повернули в сімнадцятий ярус.
Тиша, пустка, штучне освітлення.
Полиск мармуру, скорботні скульптури.
Всюди полум’яні квіти, всюди ряди, ряди мармурових табличок з іменами і датами.
Там і тут стояли в нішах погруддя особливо видатних людей (серед них траплялися й скульптурні зображення
особливо знаменитих гангстерів - пролізали й сюди за гроші!). Стіни ярусів (у зріст людини) були суціль у
табличках, і біля кожної - живі квіти.
На будівництво Руки було витрачено фантастичні суми, і тому муніципалітет встановив високі ціни за місце.
Тож батькам доводилося відразу після народження дитини починати робити внески “на смерть”, себто за місце в