людиною нижчого сорту, бо біля постаменту, де відбувалася громадянська панахида, тупцялися лише двоє служок
із похоронної команди. І урна була не у вигляді мармурового кубка, а схожа на бляшану банку. Значить, ховали
бідняка, який за життя не мав чим заплатити за місце в Усипальниці. Ховали в так званій “консерві”.
Джо підійшов до служки, який тримав табличку з ім’ям небіжчика, глянув на неї і махнув інспектору. Х’ю
неохоче зробив кілька кроків і прочитав на табличці:
“ЛІНДА ДЖЕКСОН”.
І дві дати, між якими вмістилося тридцять літ.
Та ось мелодія реквієму стихла, останні акорди відлунали під склепінням, і служки заворушилися - один з них
узяв “консерву”, другий, табличку, й вони попростували до ліфтової кабіни. Більше ніхто не супроводжував прах
померлої. Джо пішов за ними і жестом руки запросив Х’ю.. Інспектор скривився, але рушив слідом.
Служки і детективи зайшли в кабіну ліфта. На світовому табло замиготіли цифри - номери підземних поверхів
Усипальниці: десять, дев’ять, вісім, сім, шість, п’ять, чотири, три, два, один... Ліфт зупинився, коли на табло
з’явився нуль. Нульовий, підземний поверх Усипальниці, певно, знаходився нижче рівня ґрунтових вод, бо вогкі
стіни геть усіяли колонії грибків. Служки пішли вузьким, напівтемним коридором з округлим склепінням, що
скидався швидше на лаз і освітлювався жовтими лампочками без плафонів. В ході-лазі теж лунко капала вода.
Детективи йшли мовчки, увібравши голови в плечі, їм здавалося, що ось-ось стукнуться тім’ям об низьке
склепіння. Та ось хід привів їх у досить простору овальну залу. Зала була порожня, лише в центрі її здіймалась
футів на три-чотири чорна пірамідка та під протилежною стіною було якесь звалище табличок з іменами.
“Браковані, чи що”? - подумав Джо.
Перший служка підійшов і поклав на вершечок пірамідки бляшану урну з прахом Джексон й натис збоку