- І більше у вас не було сутичок із Дженні?
Професор сердито пирхнув, забіг за свій стіл, впав у крісло.
- Сутички з такою прекрасною людиною? Ах, ви навіть не уявляєте, скільки надії ми на неї покладали! Але й те,
що вона встигла зробити, увійде до золотого фонду науки. Ну а генеральна її тема - вивчення хімічної мови комах -
заслуговує надзвичайно високої оцінки. Вона була на правильному шляху, і до сенсаційного відкриття їй не
вистачило якогось там року.
- Я хотів би дізнатися про її останній день.
- Спеціальна комісія свого часу...
- Я читав звіт комісії.
- Тоді що вас цікавить? - Професор відкинувся на спинку крісла (Джо все ще ходив по кабінету, зрідка
зупиняючись перед столом професора). - Мої свідчення занесені в протокол.
- В протоколі все сухо, по-діловому, а я хотів би... гм... жвавіше. І з подробицями. Дженні не повернулась із
свого останнього польоту, а ви були останній, хто бачив її живою на землі.
- Але я нічого не скажу вам нового. Я лише повторю свідчення, які занесено до протоколу комісії. Ви його,
кажете, читали. Отже, слухайте. Минулого літа ми працювали на дослідній станції нашого інституту в Сомалі. -
Професор урвав розповідь, заходився щось квапливо шукати у себе на столі, та нічого не знайшов і махнув рукою.
- Даруйте, починаю згадувати - хвилююсь... Роз’ятрили ви мою душу. Та гаразд. Отже, ми працювали на дослідній
станції, об’єкт дослідів - термітники. Здіймалися вони в савані відразу ж за парканом станції. Дженні біля них
днювала й ночувала зі своєю апаратурою. Ми, пригадую, навіть їсти їй носили в термосах туди, до термітників...
Той день, останній, був спекотний, задушливий... Савана дихала розжареною піччю, - помовчав і далі говорив