- Та є в мене на прикметі один симпатичний привид.
У професора брови злетіли на лоба.
- Даруйте, було-було, але щоб із привидом? Не доводилось.
Професор блиснув штучно білими зубами.
- Дякую за оригінальне запрошення. Але звідколи це я, дозвольте поцікавитись, став знавцем привидів? Я
біолог.
- Привид теж колись був біологом.
- Все це чимось пов’язане з Дженні Стівенс?
- Так. - Джо мигцем поглянув на годинник. - Все, дякую за бесіду. А демонстрація привиду відбудеться рівно о
дванадцятій ночі.
- Я так і знав. Ах, як романтично!
- Я залечу за вами об одинадцятій тридцять, професоре. Вельми вам вдячний за ласкаву згоду відвідати привид.
Не буду більше вас затримувати, - задкуючи до дверей, розкланювався Джо, і його агатові блискучі очі сховалися у
вузькі щілини повік, а це вказувало, що детектив у доброму настрої. - До ночі, професоре, до ночі...
XVI
Об одинадцятій тридцять вони забрали професора ван Гоффа і лягли курсом на Сьомий район. За всю дорогу
професор не прохопився й словом, гортав свій записник, щось відмічав у ньому, і лише коли приземлились та
заходили до вілли “Двох щасливців”, буркнув:
- Гадаю, вам не варто повторювати: я не вірю в привиди, адже їх у природі, як відомо, немає. А те, що вам
здається містикою, - всього лиш нерозгадане явище, що має під собою цілком реальну основу. Ну, - озирнувся він