спеціалістів, гадаю, годинник і справді чіпати не варто.
- Охоронця? - Кларнес все ще не міг відвести погляду від годинника. - Що ж... можна й охоронця... Гаразд, -
сказав він по хвилі. - Залишимо охоронця. Все ж таки ця річ коштує, якщо вірити професорові, аж цілий мільйон.
Хоча б з поваги до мільйона треба поставити тут охоронця. Але хотів би я знати, де автор цього винаходу?
XVIII
Того вечора Джо (він цілий день просидів в архіві, вивчаючи справу про загибель Дженні Стівенс) повертався
додому стомлений, як ніколи.
Залишивши в ангарі “Ластівку” (давно вже треба купити собі новий, модерніший птахоліт, та потрібної суми
ніяк не викроїш), Джо рушив до своєї “неприступної фортеці, куди не долітають житейські бурі”.
На веранді світилося перше вікно од східців.
Як завжди, воно було відчинене, і, як завжди, біля вікна сидів бідолаха Гаррі Бен і читав. Чи вдавав, що читає...
“І що в нього за книжка? - подумав Джо, піднімаючись рипучими східцями на веранду. - Здається, він і сьогодні
читає ту ж книжку, яку читав учора, позавчора і місяць тому”.
Джо удавано бадьоро привітався:
- Добрий вечір, Гаррі! Чи не правда, чудовий вечір? Що нового?
Гаррі не поспішаючи закрив книгу, перевернув її титульною сторінкою до підвіконня (“Чому він завжди ховає
од мене заголовок книжки? - здивувався Джо. - Хіба то вже така таємниця?”) і глухо мовив кудись у простір,
дивлячись мимо детектива:
- Було погано...
- А зараз?