безгоміння, пустка, тиша. Хоч би одне вікно було яскраво освітлене, хоч би з однієї вілли долинули пісні чи сміх -
не зустрічаються сусіди за спільним столом, кожний ховається в своїй віллі, як у норі. Все на чорний день
відкладають, тому й світла не палять, і гостей не кличуть - зайві витрати. Кожен зостається сам на сам із своїми
дрібними радощами і великими нестатками, з нездійсненими мріями і реальними страхами.
Вілла “Двох щасливців” потонула в мороці - ні світлої рисочки, ні згуку. Після смерті Лінди й напівув’язнення в
лікарні Майкла вона стояла пусткою. Хіба що агент Кримінальної служби зараз дрімає в холі.
Двері, що вели у внутрішній двір, були відчинені.
Джо машинально відзначив, що агент, якого тут лишив Кларнес, неакуратний. А може, він куди вийшов?
Детектив, постояв, прислухаючись і придивляючись, але нічого підозрілого у дворі не побачив і не почув, лише
десь заскімлила собака та в сусідній віллі спалахнуло вікно. У смузі світла, що впала від вікна, вгледів у
сусідньому дворі темний птахоліт - певно, господарі щойно повернулися додому. Та вікно, спалахнувши світлом,
відразу ж і згасло. Схоже було на те, що хтось зайшов по щось у кімнату і вийшов, вимкнувши світло.
“Але чому вони покинули посеред двору літальну машину, коли у них є ангар?” - за давньою звичкою фіксувати
в пам’яті все, що бачили очі і чули вуха, відзначив детектив. Втім, то не його клопіт.
Детектив зробив крок у темний коридор, лапнув по кишенях і тільки тут збагнув, що забув удома окуляри
нічного бачення. Такого з ним іще ніколи не траплялося.
“Телепень! - сам себе лайнув детектив. - Старієш уже. Чи ж не рано, шановний?”
Коридором ішов навпомацки, виставивши вперед праву руку - для амортизації, якщо раптом натрапить у пітьмі
на якусь перешкоду, та й удар правої, від себе вгору, короткий і різкий, коли раптом що, - виручить. Слух у нього
був гострий, а вроджене вміння орієнтуватись в пітьмі чужих помешкань допомогло й тут.