— Феоктистов півгодини тому дав наказ на пуск.
Тут прийшла черга Гайдука не розуміти.
— Який пуск?
— Ви генерал чи баба Дуня в погонах? — роздратовано сказав майор. — Пуск — це, згідно з бойовим статутом, «дія, спрямована на запуск ракети».
— Звідки знаєте ?
— Сам чув, як він давав команду. Спочатку не зрозумів — якісь цифри, мабуть, координати, шифри, дальність, чорт зна що, а потім сказав: віддаю наказ на пуск. Я коли зрозумів, спробував забрати геджет, але він синій став, бідний, мені його жаль стало... А якщо він на госпіталь навів ракети? Тобто, на Київ? Як мене чуєте?
— Зупиніться, — наказав Гайдук.
Невінчаний і Палій перезирнулися. Невінчаний підрулив праворуч, потихеньку, щоб не перекинутися в кюветі, під"їхав до узлісся. Гайдук вийшов під холодний дощ, струсив з невисокої ялинки воду і сніг. Чомусь згадав, як з Боженою під"їжджали до мокрих осик на околиці Києва, неподалік від окружного шосе. Наче сто років тому це було.
Знехотя, бо мокро і холодно, з електромобіля вийшли Невінчаний і Палій, не розуміючи, що сталося з Гайдуком.
— Вимкніть двигун, відімкніть акумулятори, заблокуйте всю електроніку. Всі геджети загорнути в плащ-накидки і закопати. Виконуйте, — наказав Гайдук так, що його супутникам стало не по собі.
— Так холодно ж, Ігоре Петровичу, земля мокра, — спробував відкосити від наказу Невінчаний.
— Зараз стане тепло.
Дощ раптом ущух, і небо відкрилося в усьому своєму серпневому блакитному безсмерті. Розвідники піднесли голови до неба, наче вперше побачили його таємничу глибину. Вгорі вони помітили якісь дивні рівні білі лінії, що перекреслювали небесне склепіння із заходу на схід. Сонце над Вінницею вже хилилося до заходу, коли далеко на сході над горизонтом народилося друге — більш молоде, енергійне сонце, перенаситивши світлом Євразію, наче день, не скінчившись, почався знову. Потім світло згасло, залишивши по собі зелене сяєво, яке заполонило собою все небо, все довкілля, викликавши ефект люмінесценції. І офіцери ВІРУ, і електромобіль «Форд-Скорпіон», і невисокі ялинки на узліссі, і порепане, розбите шосе, і телеграфні стовпи з проводами — все сріблясто засвітилося під зеленим небом, наче Творцю набридла агресивна різноколірність світу, й Він, як вправний художник, пройшовся фарбою одного, сіро-сріблястого кольору по старій картині, де колись були сині, червоні, зелені, білі барви. Вони згасли, немов би Бог накрив ідилічний пейзаж спеціальною плащ-накидкою, непроникною для радіохвиль.
101.
Коли у серпні 2177 року, через сто років після описуваних подій, історики зібралися на світовий конгрес, присвячений причинам і наслідкам Четвертої глобальної війни, вони вже не могли розпитати ні Гайдука, ні майора Бойка, ні контр-адмірала Феоктистова, ні його колег-підводників, ні президента Ширлі Мак Доул, ні диктатора Кара-хана, ні його беклербека, генерала Мохамад-бека, ні Божену, ні монгольську Золотульку Алтинцецен, ні Сансизбаєва, якого невдовзі після страти отця Івана розтерзали монахи Києво-Печерської лаври, що повстали проти смертохристів — ні в кого вже не можна було допитатися, що насправді сталося в серпні 2077 року. Дуже мало залишилося також документів того часу, бо після термоядерних вибухів в атмосфері і космосі згоріла більшість супутників, в яких зберігалася важлива інформація, а комп"ютери на Землі були або знищені, або пошкоджені електромагнітним випромінюванням; багато носіїв пам"яті загинули назавжди. Паперових свідчень також майже не залишилось.
Світовий конгрес істориків відбувався у Києві на Івановій горі, в Палаці Націй, що був побудований після війни, оскільки в Україні розмістилося регіональне бюро ООН. Делегати з"їзду — особливо ті, хто ніколи не бачив Києва, з насолодою блукали в парковій зоні, серед фонтанів і затишних альтанок, де зовсім не відчувалася серпнева спека. На найвищій точці гори, над урвищем, з якої відкривався вид на чисту і повноводу ріку Либідь і західну частину Києва, здіймалося величезне, з чорного житомирського граніту, розп"яття Т-подібної форми. До нього була прикута сорокадвометрова постать розіпнутого Христа з сліпуче білого композитного металу. Скорботне обличчя Христа з заплющеними у передсмертну хвилину очами хоча й вражало трагізмом (майже кожен, хто дивився на лик Спасителя, молився: «Господи, пронеси мимо мене цю чашу»
На конгресі, як і слід було чекати, відбулися гострі зіткнення представників різних наукових шкіл істориків. Так, група дослідників з Великобританії висунула, посилаючись на матеріали слідчої сенатської комісії, гіпотезу про те, що президент Конфедерації Ширлі Ван Лі (Мак Доул)
Друга група істориків з Університету Дж. Вашінгтона спростувала цю безглузду гіпотезу, доводячи на підставі документів, що в усьому винний посол Конфедерації в Києві О"Салліван, який заспокоював Державний департамент і не наполягав на негайній евакуації персоналу посольства.
Спеціальне засідання конгресу було присвячено воєнним аспектам Четвертої глобальної війни — на ньому також виявилися непримиренні суперечності різних груп істориків. Безперечним фактом уважалося те, що 15 серпня 2077 року була здійснена серія ракетно-ядерних ударів по столиці Чорної Орди — місту Чингіз-Сарай, по центру військово-наступального комплексу Орди — місту Нижній Тагіл, по об"єктах у Туреччині, Пакистані та Ірані, в результаті чого була знищена система управління збройними силами Орди та її технологічний потенціал і місця концентрації військ. Усього загинуло близько десяти мільйонів військовослужбовців і цивільного населення, але найстрашнішим ударом по населенню Землі став підрив п"яти термоядерних зарядів сумарною потужністю 18 Мгт у космосі — на висоті від 200 до 400 км, що призвело до ефекту «кінця світу». Ряд західних істориків, для яких навіть неіснуюча російська імперія двоголового орла продовжувала становити найбільшу загрозу, твердили, що ці ядерні вибухи були викликані атакою крилатих і міжконтинентальних балістичних ракет, запущених з російських підводних стратегічних ракетоносців, базованих у східній Атлантиці: ряд ракет не вийшов на заданий курс і вибухнув неподалік від місця запуску, кілька ракет було збито системою ПРО Чорної Орди, дві ракети збочили з курсу і впали на території Північної Сахари, інші досягли намічених цілей. Цю версію гостро критикували фахівці Пруської вищої школи геополітики, віднісши її до розряду стандартних русофобських фантомів. Прусаки досить переконливо довели, що застарілі російські ракети, встановлені на підводних човнах, перетворилися на час пуску на залізний мотлох; глобальна система навігації російських ракет була знищена після падіння імперії двоголового орла; значна кількість вибухів та їх потужність неспівмірні з кількістю ядерних боєзарядів, що перебували на борту російських підводних човнів. Прусаки висловили думку, що під прикриттям російських пусків хтось (Конфедерація держав Північної Америки самостійно, чи разом з об"єднаним командуванням ОГБ) здійснили масовану ядерну атаку проти ворога, що загрожував існуванню західної цивілізації. Дослідження військових експертів, проведені на місці колишніх наземних вибухів, показали, що дуже імовірним могло бути застосування американських ракет LGM-318 W «Ревенджер-ХІ» наземного, чи SGM — космічного базування. Пруські геополітики наполягали на знятті з російського контр-адмірала Феоктистова звинувачення в злочині проти людства і в ініціюванні ядерного Апокаліпсиса на Землі. Залишків МБР СС-60 М-Х і крилатих ракет «Гарпун2» ніде виявлено не було.
Найбільш парадоксальним став погляд дослідників Шанхайського інституту штучного інтелекту, які вважали, що Четвертої глобальної війни взагалі не було! Китайські історики наполягали на тому, що мав місце випадковий збіг різних обставин, який в сумі дав ефект війни: розпад Чорної Орди дослідники пов"язували не з ядерними ударами, а зі смертю диктатора Кара-хана і з гострим внутрішнім конфліктом, що привів до краху ще однієї імперії. Ядерних вибухів, як твердили китайські вчені, взагалі не було: у серпні 2077 р мало місце зіткнення Землі з гігантським астероїдом, що викликало ефект спочатку Великого Спалаху, а потім — Великої Темряви.
ebooksa