Це коли забальзамований труп Сталіна із саркофагу в Мавзолеї перекладали в щойно збиту труну.
А річ у тім, що двома днями раніше на XXП з’їзді КПРС, що тоді проходив у Кремлі, після заключної доповіді М. С. Хрущова виступив секретар Ленінградського обкому товарищ Спиридонов і з більшовицькою прямотою запропонував «убрать тело Сталина с Мавзолея Ленина».
3’їзд із все тією ж більшовицькою прямотою підтримав цю пропозицію.
Ба, ба, на трибуну зненацька попросилася якась Лазуркіна — член партії з 60–річним стажем, і заявила, що напередодні вона буцімто… радилась з Іллічем (себто з його мумією! Містика якась!) і що буцімто Ілліч (сиріч його мумія) «стояв перед нею як живий». Ще й поскаржився (якщо мумія, то — поскаржилась), партійці з 60–річним стажем, що йому (їй, якщо мумії) буцімто «неприятно лежать в гробу рядом со Сталиным, принесшим столько бед партии». (Про ті біди, що їх сам Ілліч приніс, вождь тактовно промовчав).
І доля мертвого Сталіна була вирішена. З його кітеля зрізали золоті ґудзики (були в нього й такі, як він лежав у Мавзолеї), зняли Золоту Зірку Героя Соцпраці, тіло переклали в труну, а віко, як і водиться з покійниками, «заколотили».
Сподіваємось, назавжди. (А втім, поживемо — побачимо).
Далі вісім офіцерів Кремлівського полку на плечах винесли труну з Мавзолею (треба гадати, Ленін полегшено зтіхнув, що позбувся нарешті підселенця!).
Шверник з останніх сил шморгав носом, сиріч плакав. О двадцять другій п’ятнадцять труну поставили біля ями. Далі за справу взялися солдати — на вірьовках вони опустили труну в яму. Прощальних промов не було. Все робилося тишком — нишком, ніби крадькома і зпідтишка — від широкої громадкості.
Шверник все ще, але вже явно силуючи себе, шморгав посинілим носом. Солдати опустили в яму плиту перекриття, а тоді взялися за лопати.
Могилу швидко засипали (Шверник нарешті заспокоївся і вже не шморгав носом), зверху поклали плиту з прізвищем (ім’ям та по-батькові) і двома датами: народження і смерті. Все робилося мовчки, швидко, всі звуки глушили оркестр та гуркіт танків, які проводили репетицію параду на Красній площі.
Коли все було скінчено, члени Урядової комісії мовчки почовгли до Кремля — Шверник більше не шморгав носом.
Над входом до Мавзолею тим часом замаскували одне ім’я, нижнє і залишилося над входом лише верхнє — «Ленін». (Пізніше старий моноліт буде замінено новим, вже з одним ім’ям мумії).
На тім і скінчилося переселення «батька народів» — з Мавзолею до персональної могили.
А втім, залишилися ще вірші поета Євгена Євтушенка, де є такі рідки:
А воно ні-ні, та й встає.
Принаймні, все ще силкується вилізти з могили на світ білий.
А втім, все це…
Все це авторова фантазія — про те, що, мовляв, лєшій бродить…
Реальність же…
Реальність якраз така ж сама…