Дев"ять Принців — дев"ять претендентів на спорожнілий трон, дев"ять братів, що відразу стали ворогами…
Король Амбера, Оберон, зник, і ось вже в Амбері міжусобиця — його сини б"ються один з одним…
Принц Корвін підступами власного брата позбавлений пам"яті, але чи зможе це зупинити Принца Амбера в його боротьбі за владу?
ДЕВ"ЯТЬ ПРИНЦІВ АМБЕРА
© 
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
1
Після цілої вічності чекання здається, щось стало прояснюватися.
Спробував поворушити пальцями ніг — вдалося. Я лежав, розпластавшись, в лікарняному ліжку, обидві ноги були в гіпсі, але все-таки це були мої ноги.
Я щосили зажмурився, потім відкрив очі — і так три рази.
Кімната поступово перестала обертатися навколо мене. Але де це, чорт забирай, я перебуваю?
Поступово туман, що застеляв мозок, почав розсіюватися, і я дещо пригадав. Довгі темні ночі, санітарок і уколи. Кожного разу, як тільки я починав приходити до тями, мене тут же кололи якоюсь гидотою. Так все і було. Так. Саме так. Але зараз я відчував себе цілком пристойно. Принаймні наполовину. І їм доведеться припинити це їх лікування.
Чи доведеться? Можливо, що й ні — раптово спало на думку. Природний скептицизм щодо чистоти людських намірів міцно укорінився в моєму мозку. Та мене просто накачували наркотиками, — раптово збагнув я. За моїми відчуттями, ніякої особливої необхідності в цьому не було і не могло бути, але якщо вже вони почали, то з якого дива їм зупинятися саме зараз? Адже напевно за це заплачено. Значить — дій відповідно і зроби вигляд, що ти все ще в дурмані, — підказав мій внутрішній голос, моє друге я, найгірше, але і найбільш мудре.
Я прислухався до його поради.
Санітарка обережно зазирнула до палати приблизно десятьма хвилинами пізніше і, звичайно, я все ще хропів. Двері тихо закрилися.
До цього часу в пам"яті відновилося дещо з того, що відбулося.
Я смутно пригадував, що потрапив у якусь аварію. Що сталося потім — було як в тумані, ну, а про те, що було до цього, я взагалі не мав ні найменшого уявлення. Але спершу мене привезли в звичайний госпіталь, а потім перевели сюди, це я пам"ятав, але не знав, чому.
Однак я відчував, що ноги були в повному порядку. По крайній мірі, я цілком міг ходити, хоча і не пам"ятав точно, скільки часу пройшло з тих пір, як я їх зламав. Ну а те, що у мене було два переломи — це я пам"ятав.
Голова трохи паморочилося, але незабаром це минуло, і я піднявся, тримаючись за залізний прут узголів"я ліжка, і зробив свій перший крок.
Повний порядок — ноги мене тримають.
ebooksa