Вона усміхалася. Усміхалася! Схоже, Мілдред геть забула про сцену, яку Філіп прокручував у себе в голові сотні разів.
— Я думав, що ви напишете, якщо захочете мене побачити, — зізнався він.
— У мене немає часу, щоб забивати голову думками про листи до вас.
Здається, вона не вміла казати нічого приємного. Філіп проклинав долю, яка поєднала його з цією жінкою. Мілдред пішла по чай.
— Хочете, я трохи посиджу з вами? — запропонувала вона, повернувшись.
— Так.
— То де ви увесь цей час пропадали?
— Я був у Лондоні.
— Я думала, що ви поїхали кудись на канікули. Чому ж ви не приходили сюди?
Філіп дивився на неї виснаженим, але пристрасним поглядом.
— Ви забули, що я пообіцяв більше ніколи з вами не бачитися?
— А чому тоді ви тут?
Схоже, Мілдред страшенно кортіло змусити Філіпа випити келих приниження до дна. Але він досить добре знав її, щоб зрозуміти — вона базікає навмання; дівчина ображала його мимохіть, і ніколи не намагалася зробити це навмисно. Він їй не відповів.
— Негарно було отак шпигувати за мною. Я завжди вважала вас джентльменом у всьому.
— Не поводьтеся зі мною так жорстоко, Мілдред. Я цього не переживу.
— Ви такий смішний. Ніяк вас не розгадаю.
— Усе дуже просто. Я, цілковитий дурень, покохав вас усім серцем та душею, хоча знаю, що вам на мене начхати.
— Якби ви були джентльменом, то наступного дня прийшли б і перепросили.
Мілдред була безжальною. Він подивився на її шию й уявив, як встромляє у неї свій ніж для мафіна. Анатомію він знав достатньо добре і міг легко розітнути сонну артерію. І водночас йому хотілося вкрити її тонке бліде обличчя поцілунками.
— Якби я міг пояснити вам, як сильно кохаю вас.