— Ви й досі не перепросили.
Філіп зблід як смерть. Мілдред була переконана, що в цій ситуації немає її вини. Тепер вона хотіла подивитися, як він принижуватиметься. А Кері був страшенно гордий. На мить йому захотілося сказати дівчині, хай забирається до дідька, але він не наважився. Пристрасть зробила його жалюгідним. Він був готовий на все, що завгодно, аби тільки бачити її.
— Мені шкода, Мілдред. Вибачте, будь ласка. — Філіп із жахливими зусиллями витиснув із себе ці слова.
— Ну, тепер, коли ви це сказали, я не приховуватиму, що дарма не пішла з вами того вечора. Я вважала Міллера джентльменом, але тепер знаю, що помилялася. І одразу ж відправила його займатися своїми справами.
Філіп мало не задихнувся.
— Мілдред, ви не проти прогулятися зі мною сьогодні? Ходімо повечеряємо десь.
— Ой, я не можу. Тітка чекає на мене вдома.
— Я надішлю їй телеграму. Ви скажете, що затрималися в кафе, і вона нічого не дізнається. Ох, ходімо, заради Бога. Я так давно вас не бачив і хочу з вами поговорити.
Дівчина подивилася на свій одяг.
— Не переймайтеся цим. Підемо кудись, де байдуже, як ви одягнена. А потім підемо до м’юзик-холу. Прошу, скажіть «так». Я буду такий щасливий.
Дівчина трохи повагалася, а Філіп дивився на неї благальним жалісливим поглядом.
— Гаразд, я не проти. Я вже не пам’ятаю, коли востаннє ходила кудись.
Філіп ледве втримався, аби не схопити дівочу руку й не вкрити її поцілунками.
60
Вони повечеряли в Сохо. Філіп аж тремтів з радощів. Це не був один із тих людних дешевих ресторанів, де їдять і заможні, і бідняки, сподіваючись, що це богемне місце, чи знаючи, що тут буде недорого. Кері випадково довідався, що цим скромним закладом володіли приємний пан із Руана та його дружина. Філіпа привабила прикрашена на французький лад вітрина, де на тарелі лежав сирий стейк, а з обох боків від нього стояли менші тарілочки з сирими овочами. У ресторані працював один убогий французький офіціант, який намагався вивчити англійську в будинку, де розмовляли виключно французькою; а завсідниками тут були кілька розпусних панянок, двійко
Мілдред і Філіпу вдалося зайняти окремий столик. Хлопець відправив офіціанта до сусіднього шинку по пляшку бургундського, і вони замовили
— Мені подобається це місце, Філіпе, — зізналася дівчина. — Тут як вдома — можна, не соромлячись, класти лікті на стіл, еге ж?
Усередину увійшов високий чоловік із гривою сивого волосся і скуйовдженою рідкою борідкою. Він був убраний у потертий плащ і старезний капелюх. Новий гість кивнув Філіпові, з яким уже тут зустрічався.
— Він схожий на анархіста, — вирішила Мілдред.
— Він і є одним із найнебезпечніших анархістів у Європі. Він побував у кожній в’язниці на континенті та вбив більше людей, ніж будь-який поважний бандит. Він завжди носить у кишені бомбу, і це, звичайно, не сприяє спілкуванню: варто з ним не погодитися, і він багатозначно кладе бомбу на стіл.