Філіпові страшенно хотілося навідатися до Мілдред додому, адже така близькість забезпечила б йому перевагу перед випадковими знайомими з роботи, але вона його не запрошувала.
— Моїй тітці це не сподобається, — пояснювала дівчина.
Філіп підозрював, що все це відмовки, аби лише уникнути його знайомства з тіткою. Мілдред розповідала, що її родичка — вдова фахівця (так вона називала поважних людей), але сама чудово розуміла: добру жінку навряд чи можна назвати поважною пані. Кері гадав, що насправді тітка — вдова дрібного крамаря. Він добре знав, що Мілдред справжня вискочка, але не міг придумати, як пояснити їй, що йому байдуже до походження її тітки.
Їхня найгірша сварка сталася якось за вечерею, коли дівчина повідомила, що якийсь чоловік запросив її на виставу. Філіп зблід, його обличчя немов закам’яніло.
— Але ви не підете? — запитав він.
— Чому б мені не піти? Він дуже приємний пан із вишуканими манерами.
— Я відведу вас, куди вам заманеться.
— Але це геть інше. Я не можу завжди бачитися тільки з вами. До того ж він запропонував мені самій обрати день, тож я виберу один із вечорів, коли не зустрічатимусь із вами. Ви не відчуєте ніякої різниці.
— Якби ви мали хоч якесь уявлення про порядність і не були такою невдячною, то навіть не подумали б про те, щоб піти.
— Не знаю, про яку вдячність ідеться. Якщо ви натякаєте на свої подарунки, то можете забрати їх собі. Мені вони ні до чого. — У її голосі з’явилися вже знайомі буркотливі нотки. — Бачитися завжди тільки з вами не надто весело. Це ваше вічне «ви мене любите? Ви мене любите?». Мене вже аж нудить.
(Філіп чудово знав, що лише божевільний питатиме про таке, але нічого не міг із собою вдіяти.
— Ох, ви мені подобаєтеся, — відповідала вона.
— Та й усе? Я вас кохаю всім серцем.
— Ну, я не з тих, хто про це розпинається.
— Якби ви тільки знали, яким щасливим може зробити мене одне-єдине ваше слово!
— Що ж, я завжди кажу людям: сприймайте мене такою, якою я є; а якщо вам щось не подобається, — доведеться змиритися.
А подекуди вона бувала ще відвертішою і на його запитання відповідала:
— Ой, ну скільки можна?
Тоді Філіп супився і мовчав. Він ненавидів її за це.)
Але зараз він не зміг змовчати: