— А, гаразд, якщо вас так нудить, для чого ви зі мною взагалі зустрічаєтеся?
— Не думайте, наче я цього дуже прагну. Ви мене самі примушуєте.
Це боляче зачепило його гордість, і хлопець, розлютившись, кинув:
— Вважаєте, що я можу годувати вас обідами і водити на вистави, лише коли поруч немає нікого кращого. А щойно з’явиться хтось інший, я можу забиратися під три чорти. Дякую, а мене нудить від необхідності вас розважати.
— Я нікому не дозволю так зі мною розмовляти. Ось дивіться: не потрібен мені ваш гидкий обід.
Мілдред підвелася, вдягнула жакет і рвучко вийшла з ресторану. Філіп продовжував сидіти. Він переконував себе, що не поворухнеться, але за десять хвилин застрибнув у кеб і кинувся навздогін. Він здогадувався, що дівчина сяде на автобус до вокзалу Вікторії, тож вони приїдуть туди приблизно одночасно. Помітивши Мілдред на пероні, він намагався залишатися непоміченим, і поїхав тим самим поїздом до Герн-Гіллу. Йому не хотілося розмовляти, поки дівчина не опиниться на дорозі, що веде додому: тоді вона не зможе уникнути цієї розмови.
Щойно вона звернула вбік від яскраво освітленої галасливої вулиці зі щільним рухом, Філіп наздогнав її.
— Мілдред, — гукнув він.
Дівчина продовжувала йти, не озираючись на нього і не відповідаючи. Він ще раз погукав її, і тоді Мілдред зупинилася і повернулася до нього.
— Чого вам треба? Думаєте, я не бачила, як ви тинялися вокзалом? Чому ви не дасте мені спокій?
— Мені страшенно шкода. Ви мені пробачите?
— Ні. Мене нудить від вашої поведінки і ревнощів. Ви мене не цікавите, ніколи не цікавили і ніколи не цікавитимете. Я не хочу більше мати з вами нічого спільного.
Вона поспіхом пішла далі, і Філіпу довелося пришвидшити крок, аби не відставати.
— Я вас ніколи не цікавив, — сказав він. — Легко бути веселим і приємним із тим, хто тобі байдужий. І все стає дуже складно, коли кохаєш так сильно, як я. Пожалійте мене. Я ж не проти того, що ви мене не кохаєте. Зрештою, що ви можете вдіяти. Я лише хочу, щоб ви дозволили мені кохати вас.
Дівчина йшла далі, відмовляючись розмовляти, і Філіп із жахом побачив, що до її дому залишилося кілька сотень ярдів[244]. Він узявся белькотіти щось про своє кохання і каяття.
— Якщо ви пробачите мені, обіцяю — надалі я ніколи не жалітимуся. Ви зможете бачитися зі мною, коли вам заманеться. І зможете зустрічатися з ким захочете. Я буду щасливий, якщо ви підете зі мною на побачення, коли не матимете інших справ.
Мілдред знову зупинилася. Вони стояли на розі, де зазвичай прощалися.
— А тепер можете забиратися. Ще не вистачало, щоб ви попхалися аж до дверей.
— Я не піду, поки ви не скажете, що пробачили мені.
— Мені це все остогиділо.