— Яке це має значення? Люба, скажіть, що поїдете.
— Ще чого. Не можу уявити, щоб я поїхала кудись із чоловіком, з яким ми не одружені. Вам не варто на це навіть натякати.
— Яке це має значення?
Він узявся розхвалювати пишноти рю де ла Пе[245] і розкішний несмак «Фолі-Бержер»[246], описувати крамниці «Лувр» і «Бон Марше», розповідати про кабаре ду Неан, Абатство і різноманітні місцини, що приваблюють іноземних туристів. Кері красномовно розхвалював ті обличчя Парижа, які сам ненавидів, і переконував поїхати з ним.
— Знаєте, ви кажете, що кохаєте мене, але якби справді кохали, то хотіли б побратися. А ви ще жодного разу не робили мені пропозицію.
— Вам чудово відомо, що у мене немає на це грошей. Зрештою, я лише на першому курсі й наступні шість років не зароблятиму жодного пенні.
— Ох, я вас не звинувачую. Тим паче, що все одно не вийшла б за вас, навіть якби ви приповзли до мене на колінах.
Філіп неодноразово думав про шлюб, але сама лише думка про цей крок жахала його. У Парижі він дійшов висновку, що шлюб — недолугий міщанський інститут. А ще він знав, що постійний зв’язок із кимось знищить його. Хлопець керувався інстинктами середнього класу, і перспектива побратися з офіціанткою була для нього чимось жахливим. Дружина-простолюдинка завадить йому відкрити пристойну практику. До того ж грошей йому ледве вистачить, щоб утримувати до кінця навчання себе самого; він не в змозі піклуватися ще й про дружину, навіть якщо вони домовляться не мати дітей. Він згадав Кроншоу, котрий прив’язався до шльондри, і здригнувся від огиди. Філіп міг передбачити, якою стане Мілдред зі своєю манірністю і недалеким розумом: побратися з нею просто неможливо. Однак це рішення він приймав розумом, а серце підказувало йому, що необхідно будь-що заволодіти дівчиною; і якщо не вдасться досягнути цього без шлюбу, він одружиться з нею, а далі буде видно. Його не бентежило, що все може скінчитися справжньою катастрофою. Якщо Філіпа захоплювала якась ідея, він уже не міг думати ні про що інше, до того ж володів справжнім талантом переконувати себе у правильності того, чого йому хотілося. Хлопець помітив, що відкинув усі розумні аргументи, які утримували його від шлюбу. Щодня він відчував до Мілдред палкішу пристрасть; і його незадоволені почуття перетворювалися на злість і дратівливість.
«Богом присягаюся, якщо я з нею одружуся, їй доведеться заплатити за всі страждання, що я пережив», — обіцяв він собі.
Зрештою Філіп більше не міг миритися з цими муками. Повечерявши якось у невеличкому ресторанчику в Сохо, де вони вже стали завсідниками, він поцікавився у Мілдред:
— Послухайте, ви тоді серйозно сказали, що не погодитеся, якщо я запропоную вам вийти за мене?
— Так, а що?
— Річ у тім, що я не можу жити без вас. Я хочу, щоб ви завжди були поруч. Я намагався забути вас, але нічого не вдалося. І ніколи не вдасться. Я хочу, щоб ви стали моєю дружиною.
Дівчина прочитала чимало бульварних романів і чудово знала, як приймати таку пропозицію:
— Я, безсумнівно, дуже вдячна вам, Філіпе. Ваша пропозиція лестить мені.
— Ох, не верзіть дурниць. Ви ж поберетеся зі мною, правда?
— Гадаєте, ми будемо щасливі?
— Ні. Та хіба це має якесь значення.
Ці слова вирвалися у хлопця проти його волі й здивували Мілдред.
— Ну, ви й смішний хлопчина. Тоді чому ви хочете зі мною побратися? Раніше ви казали, що не маєте на це грошей.