— Гаразд, — погодився він. — А куди вам хочеться піти потім?
— Ох, ми не мусимо нікуди йти. Просто посидимо й побалакаємо. Ви ж не проти, правда?
— Зовсім ні.
Філіп подумав, що, мабуть, почав їй подобатися. Ще три місяці тому Мілдред мало не помирала від нудьги від самої лише думки про вечір, проведений за розмовами. День був чудесний, і весна ще покращувала хлопцеві настрій. Тепер він насолоджувався кожною дрібницею.
— Послухайте, як чудово буде, коли настане літо, — озвався він, коли вони сиділи на другому поверсі автобуса, що йшов до Сохо (Мілдред сама запропонувала не витрачати гроші на кеб). — Ми зможемо щонеділі ходити на річку. Будемо брати з собою обід у кошику.
Мілдред ледь помітно всміхнулася, і Кері, набравшись сміливості, взяв її за руку. Дівчина не висмикнула її.
— Я справді думаю, що почав вам трохи подобатися, — усміхнувся Філіп.
— Ви
Вони вже давно були завсідниками ресторанчика в Сохо, і
— Дозвольте сьогодні мені замовити вечерю, — запропонувала Мілдред.
Філіп, подумавши, що сьогодні вона ще чарівніша, ніж завжди, передав їй меню, і дівчина замовила свої улюблені страви. Вибір був небагатий, і вони вже неодноразово їли все, що пропонував ресторан. Філіп радів. Він дивився дівчині в очі й милувався досконалістю її блідих щічок. Повечерявши, Мілдред, як не дивно, взяла цигарку. Палила вона дуже рідко.
— Не люблю дивитися, як леді палить, — часто нагадувала вона.
На мить дівчина завагалася, а потім запитала:
— Ви здивувалися, коли я сьогодні запросила вас повечеряти?
— Для мене це справжнє задоволення.
— Я мушу сказати вам дещо, Філіпе.
Кері рвучко подивився на неї, серце втекло у п’яти, але він добре навчився тримати себе в руках.
— Ну, що ж, стріляйте, — запропонував хлопець, усміхаючись.
— Ви ж не робитимете дурниць, правда? Річ у тім, що я виходжу заміж.
— Справді? — перепитав Філіп.