— О, так, я знаю, про що мова. Килим я заберу. Це його улюблена загадка. Кроншоу казав, що я мушу знайти відповідь на неї самостійно, інакше вона не матиме сенсу.
66
Філіп працював легко й завзято. Справ у нього було чимало: у липні на нього чекали три частини Першого загального іспиту (на двох із них він уже провалився раніше); але життя дарувало хлопцеві насолоду. У нього з’явився новий друг. Лоусон, шукаючи натурницю, познайомився з дівчиною, що грала невеликі ролі в одному з театрів, і якось у неділю запросив її на вечірку в тісному колі, де збирався попросити її позувати. Актриса привела з собою подругу, а Філіпа запросили четвертим, доручивши її розважати. Кері легко впорався із завданням, адже та виявилася любителькою побазікати, з приємним характером і гострим язичком. Нова приятелька запросила Філіпа в гості; вона жила на Вінсент-сквер, і о п’ятій завжди поверталася додому до вечірнього чаю. Місіс Несбіт була звичайною мініатюрною жінкою, приблизно двадцяти п’яти років, з приємним, хоча й не гарним обличчям, надзвичайно блискучими очима, високими вилицями і великим ротом. Контрасти кольорів на її обличчі нагадували портрети котрогось із сучасних французьких художників: дуже біла шкіра, дуже червоний рум’янець, густі брови і чорне, як вороняче крило, волосся. Разом усе це справляло дивне враження, трохи неприродне, але загалом приємне. Вона розлучилася з чоловіком і заробляла на життя собі та дитині, пишучи копійчані бульварні романчики. Кілька видавництв спеціалізувалися на такій писанині, тож роботи жінка мала скільки завгодно. Платили погано, всього п’ятнадцять фунтів за оповідання на тридцять тисяч слів, але вона не жалілася.
— Зрештою, читачеві це коштує всього два пенси, — казала місіс Несбіт, — а він любить перечитувати одне й те саме кілька разів. Я просто змінюю імена, от і весь секрет. Коли мені набридає, я згадую про ціну пральні, комірного та дитячого одягу і знову беруся до справи.
Додатково вона працювала у кількох театрах, де шукали статисток, і це давало їй від шістнадцяти шилінгів до гінеї на тиждень. За день жінка так стомлювалася, що спала як мертва. Вона брала від своєї непростої долі все, що можна було, а в’їдливе почуття гумору допомагало посміятися навіть у скрутних обставинах. Часом усе йшло не так, у кишенях не залишалося жодного пенні, небагаті пожитки опинялися у ломбарді на Воксголл-Бридж-роуд, а місіс Несбіт їла самий лише хліб з маслом, поки справи не налагоджувалися. Гарного настрою жінка ніколи не втрачала.
Філіпа цікавило її безпомічне життя, а фантастичні розповіді про відчайдушні зусилля змушували його реготати. Він поцікавився, чому б їй не спробувати свої сили у справжній літературі, але жінка знала, що не має хисту, а жахлива писанина, яку вона рахувала тисячами слів, не лише пристойно оплачувалася, а й була єдиним, що їй вдавалося. Місіс Несбіт не могла сподіватися, що в майбутньому щось зміниться. Родичів у неї, схоже, не було, а всі друзі були такими ж бідняками.
— Я не думаю про майбутнє, — зізналася жінка. — Поки у мене є гроші на комірне за три тижні та кілька фунтів на продукти, я цим не переймаюся. Чи варто жити, переймаючись майбутнім днем так само, як сьогоднішнім? Коли справи йдуть кепсько, завжди випадає якась нагода.
Незабаром Філіп узяв собі за звичку щодня приходити до неї на чай і, не бажаючи обтяжувати жінку, завжди приносив із собою пиріг, фунт масла або трохи чаю. Вони почали звертатися одне до одного на ім’я. Жіноче співчуття було для хлопця чимось новим, тож він насолоджувався тим, що хтось охоче слухав про всі його турботи. Години минали швидко. Кері не приховував, що захоплюється жінкою, яка стала чудовим другом. Кері весь час порівнював Нору з Мілдред і бачив разючу різницю між обмеженою тупістю дівчини, котра не бажала цікавитися нічим новим, і швидкою кмітливістю та жвавим розумом жінки. Від однієї думки про те, що він міг пов’язати своє життя з такою людиною, як Мілдред, у Філіпа стискалося серце. Одного вечора він розповів Норі історію свого кохання. В усій цій ситуації похвалитися юнак не мав чим, і слухати чиїсь щирі співчуття було надзвичайно приємно.
— Гадаю, все це вже залишилося позаду, — сказала жінка, коли Кері завершив свою оповідь.
Вона мала кумедну звичку нахиляти голову набік, як абердинські цуцики. Зараз Нора сиділа на стільці з прямою спинкою і шила (у неї ніколи не було часу бити байдики), а Філіп зручно влаштувався біля її ніг.
— Я навіть не можу передати словами, який радий, що все скінчилося, — зітхнув він.
— Бідолашний, вам, мабуть, довелося пережити скрутні часи, — пробурмотіла Нора і співчутливо поклала руку йому на плече.
Філіп узяв її долоньку і поцілував, але жінка рвучко висмикнула руку.
— Чому ви це зробили? — запитала вона, шаріючись.
— А ви заперечуєте?
Якусь мить жінка дивилася на Кері сяючими очима і всміхалася.
— Ні, — нарешті озвалася вона.
Він підвівся на коліна і подивився Норі в очі. Вона не відводила погляду, а її пишні вуста вигнулися в усмішці.
— Ну? — запитала жінка.
— Знаєте, ви молодець. Я такий вдячний за вашу люб’язність. Ви мені страшенно подобаєтеся.