— Чи не хочете ви лягти до шпиталю? Вас покладуть до окремої палати і доглядатимуть краще, ніж тут.
— Я радше залишуся тут, — озвався Філіп.
Йому не хотілося нових клопотів, до того ж він завжди соромився у нових умовах. Йому не подобалася думка, що в похмурій чистоті шпиталю про нього піклуватимуться медсестри.
— Я можу доглянути за ним, сер, — одразу запропонував Ґріффітс.
— Ох, прекрасно.
Він виписав рецепт, пояснив, як пити ліки, і пішов.
— Тепер вам доведеться мене слухати, — зрадів сусід. — Я ваша медсестра вдень і вночі.
— Дуже люб’язно з вашого боку, але мені нічого не знадобиться, — запевнив Кері.
Ґріффітс поклав велику прохолодну й суху долоню, дотик якої здавався дуже приємним, йому на чоло.
— Я швиденько збігаю до нашої аптеки, візьму ліки й одразу повернуся.
Незабаром він приніс пігулки й дав їх Філіпові, а потім пішов нагору по свої книжки.
— Ви не заперечуєте, якщо я сьогодні позаймаюся у вітальні, правда ж? — поцікавився він, спустившись до Кері. — Двері я залишу відчиненими, тож гукайте, якщо щось знадобиться.
Трохи пізніше Філіп прокинувся від важкої дрімоти й почув у вітальні голоси. До Ґріффітса навідався хтось із друзів.
— Послухай, сьогодні тобі краще до мене не приходити, — почув Філіп голос свого сусіда.
За кілька хвилин до кімнати увійшов іще хтось і здивувався, побачивши там Ґріффітса. Філіп почув, як той пояснює:
— Я доглядаю за другокурсником, який винаймає ці кімнати. Бідолашного скрутив грип. Віст сьогодні ввечері скасовується, старий.
Урешті-решт Ґріффітс залишався сам, і Філіп покликав його.
— Послухайте, ви ж не скасуєте сьогоднішню вечірку, чи не так? — запитав він.
— Скасую, але не через вас. Я мушу підготуватися до іспиту з хірургії.
— Не відкладайте її. Зі мною все буде гаразд. Не слід перейматися через мене.