Поступово він одужував, а Ґріффітс ліниво сидів у нього в кімнаті й розважав сусіда веселими оповідками про свої любовні походеньки. Він був охочим до дівчат і міг крутити романи одночасно з трьома, а то й чотирма; і слухати про хитрощі, до яких йому доводилося вдаватися, аби не вскочити в халепу, можна було безкінечно. У нього був справжній хист перетворювати все, що з ним відбувалося, на романтичні пригоди. Він застряг у боргах і заклав усе, чим володів, але завжди залишався доброзичливим, щедрим і марнотратним. За характером Ґріффітс був шукачем пригод. Він полюбляв людей сумнівних професій та з непевними намірами, а кількість його знайомих серед покидьків — завсідників лондонських барів була просто вражаючою. Повії вважали його своїм другом, розповідали про свої життєві негаразди, складнощі та успіхи; шахраї, знаючи про відсутність грошей, пригощали хлопця обідами і позичали йому п’ятифунтові банкноти. Ґріффітс неодноразово провалювався на іспитах, але зберігав життєрадісність, а до батькових настанов ставився з такою чарівною доброзичливістю, що тато, практикуючий лікар у Лідсі, просто не міг довго гніватися на свого сина.
— У науках я справжній бовдур, — радісно зізнавався юнак, — просто
Життя було занадто радісним. Утім, було зрозуміло, що перерісши принади молодості, Ґріффітс нарешті отримає диплом і практикуватиме з неабияким успіхом. Він лікуватиме людей самими лише своїми чарівними манерами.
Філіп обожнював його так само, як у школі обожнював високих, струнких і веселих хлопчиків. Коли він одужав, вони вже були справжніми друзями: найбільше Кері тішило те, що сусід, схоже, насолоджувався, сидячи в його невеличкій вітальні, марнуючи Філіпів час своїми балачками та випалюючи незліченну кількість цигарок. Часом Кері запрошував його до шинку на Реґент-стрит. Гейвордові юнак здавався недоумкуватим, але Лоусон помітив його шарм і страшенно хотів намалювати портрет: Ґріффітс був мальовничим створінням із синіми очима, білою шкірою і хвилястим волоссям. У компанії нерідко обговорювали теми, на яких він не розумівся, і тоді хлопець мовчки сидів із доброзичливою усмішкою на привабливому обличчі, небезпідставно відчуваючи, що сама його присутність уже прикрашає їхнє товариство. Дізнавшись, що Макалістер — біржовий брокер, він спрагло почав просити у нього поради, а той із похмурою посмішкою розповідав, які статки міг би заробити, якби купив у певну мить певні акції. У Філіпа від цих розмов текла слинка — він витрачав більше, ніж розраховував, і був не проти заробити трохи грошенят тим простим методом, який радив Макалістер.
— Наступного разу, дізнавшись про якусь по-справжньому гарну нагоду, я обов’язково повідомлю вам, — сказав брокер. — Часом вони випадають. Завдання в тому, щоб дочекатися цього часу.
Філіп не міг відігнати думку про те, як добре було б заробити п’ятдесят фунтів і купити Норі хутро, яке так знадобиться їй взимку. Він розглядав вітрини крамничок на Реґент-стрит і вибирав речі, які міг би придбати на ці гроші. Нора заслуговувала на будь-які коштовності. Завдяки їй його життя сповнилося щастям.
69
Одного дня, повернувшись до свого помешкання зі шпиталю, щоб помитися і причепуритися, перш ніж звично вирушити до Нори на чай, Філіп збирався відчинити двері ключем, але їх розчахнула господиня квартири.
— На вас чекає якась пані, — повідомила вона.
— На мене? — перепитав Філіп.
Він здивувався. Це могла бути тільки Нора, але що змусило її прийти сюди, Філіп не знав.
— Я б не мала запрошувати її всередину, але вона приходила тричі й виглядала такою засмученою, не заставши вас, що я дозволила їй зайти і почекати.
Філіп відмахнувся від пояснень хазяйки й кинувся до кімнати. Серце мало не вискочило з грудей. Там на нього чекала Мілдред. Вона сиділа, але, побачивши його, одразу ж рвучко підвелася, втім, не зробила йому назустріч жодного кроку й не промовила жодного слова. А Кері від подиву теж не знав, що сказати.
— Якого біса ви тут робите? — запитав він нарешті.
Мілдред не відповіла і розридалася. Вона не затулила обличчя руками, і вони продовжували звисати вздовж тіла. Дівчина нагадувала покоївку в пошуках роботи, а на її обличчі застиг страшенно принижений вигляд. Філіп сам не розумів, які почуття охопили його. Несподівано йому захотілося розвернутися й вибігти з кімнати.
— Навіть не думав, що знову побачу вас, — урешті-решт повідомив він.
— Краще б я померла, — простогнала Мілдред.
Філіп залишив дівчину стояти там, де вона була. Зараз він думав лише про те, як заспокоїтися. Коліна в нього тремтіли. Хлопець подивився на Мілдред і розпачливо застогнав.
— Що сталося? — запитав він.
— Він покинув мене… Еміль.