Він уявляв жінку й навіть відчував легку огиду від спогадів про її потворне личко з високими вилицями і крикливими кольорами. А від згадки про її шорстку шкіру в нього аж морозом сипнуло по спині. Кері знав, що після телеграми йому доведеться зробити інші кроки, але відкладав їх, як тільки міг.
Наступного дня він надіслав чергову телеграму:
Мілдред обіцяла прийти того дня о четвертій, і Філіп не сказав, що в цей час йому незручно. Зрештою, найголовніше, що вона прийде. Він нетерпляче чекав на неї, визирав дівчину у вікно і сам відчинив їй вхідні двері.
— Ну як? Бачилися з Ніксоном?
— Так, — відповіла Мілдред. — Він сказав, що у цій справі немає нічого доброго. Нічого не вдієш. Мені доведеться усміхнутися і змиритися.
— Та це неможливо! — вигукнув Кері.
Дівчина втомлено сіла.
— Він пояснив чому? — не вгавав Філіп.
Мілдред простягнула йому пожмаканого листа.
— Це ваш лист, Філіпе. Я нікуди з ним не ходила. Вчора я не могла вам сказати, просто не могла. Ми з Емілем ніколи не одружувалися. Він не міг цього зробити. У нього вже була дружина і трійко дітей.
Філіп відчув напад болючих ревнощів. Страждання були майже нестерпними.
— Саме тому я не можу повернутися до тітки. Крім вас, мені нікуди йти.
— Що змусило вас піти до нього? — поцікавився Філіп, щодуху намагаючись, аби його глухий голос звучав упевнено.
— Не знаю. Спочатку я не знала, що він одружений, а коли Еміль зізнався мені, я одразу виклала все, що про нього думаю. Після цього ми не бачилися кілька місяців, а коли він повернувся до кафе і попросив покликати мене, на мене наче щось найшло. Я відчувала, що не в змозі противитися, і мушу залишитися з ним.
— Ви його кохали?
— Не знаю. Я не могла втриматися від сміху, коли він жартував. І було в ньому щось таке… він казав, що я ніколи не шкодуватиму, обіцяв щотижня давати мені сім фунтів… він казав, що заробляє п’ятнадцять, але це була брехня, він і близько не заробляв таких грошей. До того ж мені остогидло кожного ранку йти на роботу в кафе, а з тіткою ми не дуже ладили. Вона вважала мене служницею, а не родичкою, казала, що мені слід прибирати у власній кімнаті, а якщо я цього не робитиму, то ніхто не зробить. Ох, як я тепер шкодую. Але коли він прийшов до кафе і попросив покликати мене, я відчувала, що не в змозі противитися.
Філіп відійшов від дівчини. Він опустився за стіл і заховав обличчя в долоні. Юнак почувався страшенно приниженим.
— Ви не гніваєтеся на мене, Філіпе? — жалісливо запитала Мілдред.
— Ні, — відповів Кері, уникаючи її погляду, — але мені жахливо боляче.