— Я не надто багато вимагаю, правда ж? Нечасто набридаю своїми проханнями. То чи не могли б ви скасувати свою неприємну справу, лише цього разу?
— Мені страшенно шкода, але не думаю, що можна щось змінити, — похмуро відповів Філіп.
— Скажіть мені, що це за справа, — попросила жінка лагідно.
Йому вистачило часу, щоб вигадати дещо.
— Двоє Ґріффітсових сестер приїжджають на вихідні, і ми мусимо показати їм місто.
— Оце й усе? — радісно перепитала Нора. — Ґріффітс із легкістю знайде когось іншого.
Філіп пошкодував, що не вигадав чогось терміновішого. Яка незграбна брехня.
— Ні, мені страшенно шкода, я не можу… Я пообіцяв і збираюся дотриматися обіцянки.
— Але мені ви теж пообіцяли. Безсумнівно, ця обіцянка важливіша.
— Мені не хотілося б, щоб ви продовжували наполягати, — попередив він.
Нора не витримала:
— Ви не прийдете, тому що не хочете. Не знаю, чим ви займалися останнім часом, але вас немов підмінили.
Філіп кинув погляд на годинник.
— Боюся, мені вже час, — кинув він.
— Ви завтра не прийдете?
— Ні.
— Тоді можете взагалі більше не приходити, — крикнула Нора; терпець їй нарешті увірвався.
— Як хочете, — відрубав Кері.
— Більше вас не затримуватиму, — іронічно додала жінка.
Філіп здвигнув плечима і вийшов. Усе могло бути значно гірше, і від цієї думки на серці полегшало. Сліз вдалося уникнути. Дорогою Кері подумки привітав себе, що так легко розірвав ці стосунки. Він пішов на Вікторія-стрит і купив для Мілдред квіти.