Невеличка вечеря минула з гучним успіхом. Філіп приніс слоїчок ікри (він знав, що Мілдред її обожнює), а господиня — відбивні з овочами і солодощі. Він замовив бургундське — улюблене вино Мілдред. У кімнаті із запнутими завісами, яскравим полум’ям в каміні й одним із привезених абажурів на лампі було затишно.
— Тут справді зовсім, як удома, — усміхнувся Філіп.
— Могло бути гірше, правда? — озвалася дівчина.
Повечерявши, Кері поставив два крісла навпроти каміна, і вони з Мілдред зручно там влаштувалися. Юнак задоволено запалив люльку. Він почувався щасливим і щедрим.
— Чим хочете зайнятися завтра? — поцікавився Філіп.
— О, я збираюся до Тулз-Гілл. Пам’ятаєте нашу завідувачку з кафе? Так от, вона вийшла заміж і запросила мене на день у гості. Звичайно, вона думає, що я теж маю чоловіка.
Філіпове серце стиснулося.
— Але я відмовився від запрошення на вечерю, щоби провести неділю з вами.
Він подумав, якщо Мілдред кохає його, то запропонує в такому разі залишитися. Він добре знав, що Нора не вагалася б жодної миті.
— Ну й дурницю ви вчинили. Я пообіцяла ще понад три тижні тому.
— Але хіба ви можете поїхати сама?
— Ох, я скажу, що Еміль поїхав у справах. Її чоловік продає рукавички, розкішний пан.
Філіп мовчав, на душі зробилося похмуро. Мілдред глипнула на нього краєм ока.
— Ви ж не позбавите мене цього маленького задоволення, Філіпе? Розумієте, потім я довго нікуди не зможу піти, до того ж я пообіцяла.
Він узяв її за руку й усміхнувся.
— Ні, люба, я хочу, щоб ви гарненько розважилися. Усе, чого я хочу, щоб ви почувалися щасливою.
На дивані долілиць лежала розгорнута тоненька книжечка в синій паперовій обкладинці, і Філіп мимохіть підняв її. Це був романчик за два пенні Кортні Пейджета. Один із Нориних псевдонімів.
— Я обожнюю його книжки, — повідомила Мілдред. — Усі перечитала. Вони такі вишукані.
Філіп пригадав, як Нора якось сказала про себе: «Я маю неабиякий попит серед посудомийок. Вони вважають мене такою шляхетною».
71