Він підвівся, висмикнув руку і пішов до протилежного боку кімнати.
— Мені страшенно шкода, але я нічим не можу зарадити. Мої почуття минули.
— Ви хочете сказати, що більше не любите мене?
— Боюся, що так.
— То ви просто шукали нагоди порвати зі мною, і вибрали цю?
Філіп не відповів. Нора так довго дивилася на нього, що здавалося, наче минула ціла вічність. Жінка сиділа на підлозі там, де він її залишив, обіпершись на крісло. Вона тихо заплакала, не намагаючись закрити обличчя, і великі сльози, наздоганяючи одна одну, побігли по щоках. Нора не схлипувала. Дивитися на неї було боляче, тому Філіп відвернувся.
— Мені страшенно шкода ображати вас. Але я не винен, що більше вас не кохаю.
Жінка не відповіла. Вона просто сиділа, наче новина ошелешила її, а сльози струменіли по обличчю. Було б значно легше, якби вона звинувачувала його. Філіп знав, що її характер дасться взнаки, і приготувався до цього. У глибині душі він сподівався, що вибухне справжня сварка, і жорстокі слова, які вони скажуть одне одному, хоч трохи виправдають його поведінку. Час минав. Нарешті, налякавшись Нориного мовчання, Кері пішов до спальні, повернувся зі склянкою води й нахилився до жінки.
— Хочете трохи попити? Тоді вам полегшає.
Нора слухняно притиснула склянку до рота і зробила кілька ковтків. Потім ледь чутно попросила хустинку й витерла очі.
— Звичайно, я завжди знала, що ви не кохаєте мене так, як я вас, — простогнала вона.
— Боюся, що це одвічна проблема, — озвався Філіп. — Завжди в парі хтось кохає, а хтось дозволяє обожнювати себе.
Він подумав про Мілдред, і гострий біль розітнув серце. Нора довго не відповідала.
— Я була такою нещасною, а моє життя перетворилося на справжню муку, — сказала вона нарешті.
Жінка розмовляла не з Філіпом, а з собою самою. Кері ніколи раніше не чув, аби вона жалілася на життя зі своїм чоловіком чи бідність. Він завжди захоплювався хоробрістю, яку вона демонструвала навколишньому світові.
— А потім з’явилися ви й були до мене таким добрим. Я обожнювала ваш розум, і це справжній дарунок небес — знайти людину, в яку можна вірити. Я кохала вас і не думала, що все колись скінчиться. А я ні в чому не винна.
На обличчі знову з’явилися сльози, але тепер Нора краще володіла собою і прикрила обличчя Філіповою хустинкою. Вона намагалася контролювати себе.
— Дайте мені ще водички, — попросила жінка і витерла очі.
— Шкода, що я виглядаю справжньою дурепою. Я просто не була готова.
— Мені страшенно шкода, Норо. Я хочу, аби ви знали, що я страшенно вдячний вам за все.