— Добре вам говорити-балакати, — сварливо зауважила Мілдред, — але дівчині страшенно складно заробити собі на життя, а дитина все ще гірше ускладнює.
— На щастя, ви завжди можете розраховувати на мене, — усміхнувся Філіп, узявши дівчину за руку.
— Ви такий добрий до мене, Філіпе.
— Ой, ну й дурниці!
— Не думайте, що я не віддячу вам за все, що ви для мене зробили.
— Заради Бога, не потрібно віддячувати. Я зробив би для вас усе можливе; я роблю це, бо кохаю вас. Ви мені нічого не винні. І мені від вас нічого не потрібно, якщо ви мене не кохаєте.
Кері лякало, що дівчина вважає своє тіло товаром, яким можна безтурботно розплачуватися за всі його послуги.
— Але я так хочу віддячити вам, Філіпе. Ви були до мене таким добрим.
— Гаразд, я можу трохи почекати. Коли ви одужаєте, влаштуємо собі невеличкий медовий місяць.
— Ви справжній непослух, — озвалася Мілдред, усміхаючись.
Дівчина чекала на пологи на початку березня, а потім, щойно почуватиметься краще, збиралася вирушити на два тижні до моря: Філіп зможе тим часом безперешкодно підготуватися до екзаменів, а потім на пасхальні канікули вони збиралися разом поїхати до Парижа. Кері безупинно розповідав, що вони там робитимуть. Навесні Париж неперевершений. Вони оселяться у невеличкому готелі в Латинському кварталі, який Філіп знав, і їстимуть у всіх маленьких чарівних ресторанчиках, вони подивляться виставу й ходитимуть до м’юзик-холів. Мілдред сподобаються його друзі. Він розповідав їй про Кроншоу, а тепер вона побачить його на власні очі; а ще там буде Лоусон (він саме повернувся до Парижа на кілька місяців), і вони завітають до «Бал Бюльє»; можна піти на екскурсію; поїхати до Версаля, Шартра чи Фонтенбло[266].
— Це коштуватиме купу грошей, — зауважила дівчина.
— Ой, до біса гроші. Ви тільки подумайте, як я цього чекаю. Невже ви не розумієте, як багато це для мене важить? Я нікого, крім вас, не кохав. І ніколи не покохаю.
У відповідь на його завзяті зізнання Мілдред кидала на юнака веселі погляди. Йому здавалося, що в очах дівчини з’явилася раніше не бачена ніжність, і серце сповнювалося вдячністю. Тепер Мілдред була значно лагіднішою, ніж раніше. Більше не було тієї зверхності, яка так його дратувала. Дівчина так звикла до нього, що вже не мусила нічого вдавати. Вона більше не зачісувала волосся з колишньою вигадливістю, а просто зав’язувала його вузлом; на чоло більше не спускалися густі пасма, і така безтурботна зачіска дуже пасувала дівчині. Обличчя в Мілдред було таким худеньким, що очі здавалися надзвичайно великими, а темні кола під ними і бліді щоки лише підкреслювали їхню синяву. Дівчина виглядала безпомічною і страшенно зворушливою. Філіпу здавалося, що вона нагадує Мадонну. Йому так хотілося, аби їхні стосунки ніколи не змінювалися. Він ще ніколи в житті не почувався щасливішим.
Додому Філіп ішов десь о десятій: Мілдред полюбляла рано лягати, а він мусив ще хоча б дві години попрацювати, аби надолужити згаяний вечір. Перш ніж піти, він зазвичай розчісував Мілдред волосся. Бажаючи дівчині доброї ночі, Філіп вигадав цілий ритуал: спочатку він цілував їй долоні (пальчики стали такими худенькими, але нігті залишалися гарними, недарма вона витрачала на догляд за ними стільки часу), потім заплющені очі — спочатку праве, а тоді ліве — і нарешті вуста. Дорогою додому його серце переповнювало кохання. Філіп відчував, як бубнявіє всередині бажання пожертвувати собою заради коханої, і чекав вдалої нагоди.
Незабаром Мілдред слід було переселятися до пологового будинку, де вона мала народжувати. Філіп міг навідуватися до неї лише у вечірні години. Дівчина вдосконалила свою історію і назвалася дружиною військового, якому довелося повернутися в Індію до свого полку, а Кері представила хазяйці закладу, як чоловіка своєї сестри.
— Мені слід пильнувати, що я кажу, — пояснила Філіпові Мілдред. — Тут є інша пані, чий чоловік працює в Індії державним службовцем.
— Я б на вашому місці не переймався, — заспокоїв її Кері. — Не сумніваюся, що ваші чоловіки вирушили до Індії на одному кораблі.
— На якому кораблі? — наївно перепитала дівчина.
— На «Летючому голландці».