— Бачите он той султан?[268] Він коштує сім гіней до останнього пенні.
Або:
— Подивіться на того горностая, Філіпе. Це кролик, а ніякий не горностай. — Дівчина переможно засміялася. — Я його за кілометр упізнаю.
Філіп щасливо усміхався. Йому приємно було бачити кохану задоволеною, а її невибагливі бесіди розважали і розчулювали його. Оркестр грав сентиментальну музику.
Після вечері вони прогулялися до станції, і Кері взяв дівчину за руку. Він розповідав їй, що вже підготував для їхньої подорожі до Франції. Наступного тижня їй потрібно було повернутися до Лондона, але Мілдред одразу повідомила, що не може поїхати звідси раніше наступної суботи. Він уже винайняв їм кімнату в паризькому готелі й нетерпляче чекав, коли можна буде придбати квитки.
— Ви не проти, якщо ми поїдемо другим класом, правда? Нам не слід розкидатися грішми, краще не відмовляти собі в Парижі.
Він уже сотні разів розповідав їй про Латинський квартал. Вони гулятимуть його приємними старими вуличками і ледачо сидітимуть у чарівних Люксембурзьких садах. Якщо погода буде гарна і в Парижі їм набридне, можна поїхати до Фонтенбло. На деревах саме пробиватимуться листочки. Весняна зелень лісів — найпрекрасніше, що йому доводилося бачити, наче пісня, наче щемкий біль у грудях від кохання. Мілдред слухала мовчки. Філіп повернувся до неї і спробував пильно подивитися в очі.
— Ви ж хочете їхати, чи не так?
— Безумовно, хочу, — усміхнулася дівчина.
— Ви навіть уявити собі не можете, як я чекаю на цю подорож. Не знаю, як переживу кілька наступних днів. Я так боюся, що щось завадить вам поїхати. Часом я втрачаю глузд від того, що не можу передати вам, як палко кохаю. І ось нарешті… нарешті…
Кері змовк. Вони дісталися до станції, але дорогою згаяли стільки часу, що Філіп майже не мав часу на прощання. Він швидко поцілував Мілдред і щодуху побіг до турнікета. Дівчина стояла там, де він її залишив. Біжучи, Кері виглядав просто неоковирно.
74
Наступної суботи Мілдред повернулася, і того вечора Філіп від неї не відходив. Він узяв квитки на виставу, а за вечерею вони пили шампанське. Дівчина вперше після довгої перерви розважалася в Лондоні, тож простодушно раділа всьому. Коли вони їхали з театру до помешкання, яке Філіп винайняв їй у Пімліко, Мілдред пригорнулася до нього.
— Тепер я справді вірю, що ви раді мене бачити, — пожартував він.
Дівчина не відповіла, але легенько стиснула його руку. Вона так рідко виявляла прихильність, що Кері зачудувався.
— Я запросив Ґріффітса повечеряти з нами завтра, — сказав він.
— Ох, я рада, що ви це зробили. Хочу з ним познайомитися.
У неділю ввечері не відбувалося нічого, куди можна було б її запросити, і Філіп переймався, що набридне Мілдред за цілий день. Ґріффітс був веселуном і міг прикрасити їхній вечір; до того ж Філіп любив цих двох і хотів, аби вони познайомилися і сподобалися одне одному. На прощання він сказав дівчині:
— Залишилося тільки шість днів.
Вони домовилися повечеряти в неділю у галереї «Романо»: годували там чудово і виглядало все так, наче коштує значно дорожче, ніж було насправді. Філіп із Мілдред приїхали першими і мусили трохи почекати на Ґріффітса.