— А я опинився в трохи незручному становищі, чи не так? — запитав Філіп.
Дівчина швидко глипнула на нього.
— Мушу зауважити, що ви сприйняли це досить спокійно.
— А чого ви чекали? Що я рватиму на собі волосся жменями?
— Я знала, що ви розгніваєтеся.
— Найсмішніше те, що я анітрохи не гніваюся. Мені слід було передбачити, що це станеться. Познайомити вас було дурнуватою ідеєю. Я чудово знав, що Гаррі в усьому кращий за мене: він веселіший, він дуже привабливий, він цікавіший і може розмовляти з вами про те, що вас цікавить.
— Не знаю, на що ви натякаєте. Може, я не надто розумна, і тут нічого не вдієш, але я зовсім не така дурепа, як ви думаєте, запевняю вас. А ви, мій юний друже, занадто гнете кирпу переді мною.
— Хочете посваритися? — м’яко поцікавився Кері.
— Ні, але не розумію, хто дав вам право поводитися зі мною, мов із якимось непотребом.
— Перепрошую, я не хотів вас образити. Я просто збирався спокійно все обговорити. Ми ж не хочемо заплутувати все ще більше, якщо цього можна уникнути. Я помітив, що Гаррі вам сподобався, і це здалося мені абсолютно природним. Єдине, що мене зачіпає, це те, що він навмисно намагається вас привабити. Він знає, як палко я вас кохаю. І з його боку було досить підступно писати цього листа за п’ять хвилин після того, як він запевняв мене, що ви його анітрохи не цікавите.
— Ви помиляєтеся, якщо гадаєте, що зможете змінити мої почуття до нього, оповідаючи різну гидоту.
Філіп трохи помовчав. Він не знав, якими скористатися словами, щоб змусити Мілдред подивитися на ситуацію з його погляду. Йому хотілося говорити холоднокровно й виважено, але вир почуттів усередині заважав думкам прояснитися.
— Не варто жертвувати всім заради короткочасного (і вам самій це відомо) захоплення. Зрештою, Гаррі не закохується довше, ніж на десять днів, а ви за темпераментом радше холодна, і такі речі зовсім не для вас.
— Це ви так думаєте.
Удавшись до сварливого тону, дівчина лише ускладнила йому завдання.
— Якщо ви закохалися в нього, тут справді нічого не вдієш. Я докладу всіх зусиль, аби примиритися з цим. Нам із вами непогано велося, і я завжди поводився ґречно, хіба не так? Я завжди знав, що ви не кохаєте мене, але я подобаюся вам, і, побачивши Париж, ви забудете про Ґріффітса. Якщо вирішите викинути його з голови, помітите, що це не так уже й складно. До того ж я теж на щось заслуговую.
Мілдред не відповіла, і вони продовжили вечеряти. Коли тиша стала нестерпною, Філіп завів розмову на нейтральні теми. Він вдавав, наче не помічає, що дівчина його не слухає. Відповідала вона неуважно й не озвучувала власної думки. Урешті-решт дівчина перервала його на півслові.
— Філіпе, боюся, що в суботу я не зможу поїхати. Лікар каже, що мені не слід.
Він знав, що це неправда, але відповів:
— А коли ви зможете поїхати?