— Він залюбки допоможе вам. Гаррі винен мені сім фунтів, а минулого тижня опинився в такій скруті, що заставив свій мікроскоп.
— Навіть не сподівайтеся, що налякаєте мене цим. Я сама можу заробити собі на життя.
— Нічого кращого й вигадати неможливо. Я не дам вам більше ні копійки.
Мілдред подумала про комірне, яке потрібно заплатити в суботу, і про гроші на утримання дитини, але нічого не відповіла. Вони вийшли з ресторану, і на вулиці Філіп поцікавився:
— Зупинити для вас кеб? Я збираюся трохи прогулятися.
— У мене немає грошей. Сьогодні довелося за дещо заплатити.
— Прогулянка вам не зашкодить. Якщо захочете завтра мене побачити, о звичній годині я питиму вдома чай.
Філіп трохи підняв капелюха і почовгав геть. За мить він озирнувся і побачив, що дівчина безпомічно стоїть там, де він її залишив, і дивиться на транспорт, що минає повз неї. Кері повернувся назад і зі сміхом запхав їй у долоню монетку.
— Ось вам два шилінги, щоб дістатися додому.
Перш ніж Мілдред відповіла, Філіп поспіхом пішов геть.
76
Наступного дня, по обіді, Філіп сидів у себе в кімнаті й розмірковував, чи з’явиться Мілдред. Спав він погано, а ранок провів у клубі медичного інституту, читаючи одну за одною газети. Були канікули, і знайомих у Лондоні майже не залишилося, але хлопець знайшов кілька людей, із якими поговорив і пограв у шахи, марнуючи нудні години. Після обіду він почувався втомленим, і голова так розболілася, що довелося повернутися додому й лягти. Філіп спробував почитати роман. Ґріффітса він не бачив. Коли Кері повернувся напередодні, сусіда не було; він чув, як той прийшов пізніше, але не зайшов, за звичкою, подивитися, чи не спить його друг; рано-вранці Ґріффітс знову кудись пішов. Він, безсумнівно, уникав Філіпа. Несподівано хтось легенько постукав у двері. Хлопець підскочив на рівні й відчинив. На порозі нерухомо стояла Мілдред.
— Заходьте, — запросив Філіп.
Він зачинив за дівчиною двері. Вона сіла, але, вагаючись, не починала розмову.
— Дякую, що дали мені вчора два шилінги, — озвалася нарешті.
— Ох, не варто дякувати.
На її обличчі з’явилася ледь помітна усмішка. Своїм виглядом вона нагадувала Філіпові налякане улесливе цуценя, якого побили за неслухняність, а тепер воно хоче помиритися з господарем.
— Я обідала з Гаррі, — повідомила вона.
— Справді?
— Якщо ви досі хочете, щоб я поїхала з вами в суботу, Філіпе, я поїду.