Мілдред похитала головою.
— Ні, я сказала, що поїду, і поїду.
— Який у цьому сенс, якщо ви помираєте від кохання до нього.
— Так, влучно сказано. Я помираю від кохання. Ми обоє чудово знаємо, що це довго не триватиме, та однаково…
Мілдред змовкла й заплющила очі, наче ось-ось могла зомліти. У Філіпа виникла дивна ідея і він бовкнув, навіть добре не подумавши:
— Чому б вам не поїхати з ним?
— Хіба ж я можу? Ви знаєте, що в нас немає грошей.
— Я дам вам гроші.
— Ви?
Мілдред випросталася на стільці й подивилася на нього. Її очі засяяли, а на щоках заграв рум’янець.
— Напевно, буде краще, якщо все це якнайшвидше минеться і ви повернетеся до мене.
Запропонувавши такий вихід, Філіп мало не помер від муки, але ці тортури додавали якогось дивного витонченого відчуття. Мілдред витріщилася на нього, широко розплющивши очі.
— Ох, хіба ж ми можемо… за ваші гроші? Гаррі ніколи на таке не погодиться.
— Ще й як погодиться, якщо ви переконаєте його.
Заперечення Мілдред зробили Філіпа наполегливішим, хоча насправді йому щиро хотілося, щоб вона рішуче відмовилася.
— Я дам вам п’ять фунтів, і ви зможете поїхати з суботи до понеділка. Ніщо вам не заважатиме. У понеділок він повертається додому і залишатиметься там до свого першого робочого дня у північному Лондоні.
— Ох, Філіпе, невже ви не жартуєте? — скрикнула Мілдред, плеснувши в долоні. — Якби ви просто могли дозволити нам ось так поїхати… я б так вас потім любила і зробила б для вас що завгодно. Кажу вам точно, якщо ви це зробите, мої почуття до Гаррі швидко минуться. Ви справді дасте нам гроші?
— Так, — погодився Філіп.
Після цього Мілдред одразу змінилася. Вона почала сміятися, і Кері бачив, що дівчина нетямиться від щастя. Вона підвелася й уклякла біля нього, взявши його за руки.
— Ми за вами як за стіною, Філіпе. Ви найкращий із усіх, кого я знаю. Не сердитиметеся на мене потім?