Він, усміхаючись, похитав головою, але серце краялося від болю.
— Можна мені просто зараз піти й розповісти все Гаррі? А можна я скажу йому, що ви не заперечуєте? Він не погодиться, поки ви не заприсягнетеся, що це вас не засмучує. Ох, ви навіть не уявляєте, як я його кохаю! А потім я зроблю все, чого ви захочете. У понеділок я поїду з вами в Париж чи куди завгодно.
Мілдред підвелася і вдягнула капелюшок.
— Куди ви йдете?
— Піду запитаю, чи поїде він зі мною.
— Просто зараз?
— Ви хочете, щоб я залишилася? Я залишуся, якщо вам так хочеться.
Дівчина сіла, але Філіп здушено засміявся.
— Ні, байдуже, краще підіть одразу. Річ ось у чому: зараз я не зможу дивитися на Ґріффітса — мені буде нестерпно боляче. Скажіть, що я добре до нього ставлюся, але хай тримається від мене подалі.
— Гаразд. — Мілдред підскочила і надягнула рукавички. — Я повідомлю вам, що він сказав.
— Пропоную повечеряти сьогодні разом.
— Чудово.
Вона нахилила своє обличчя для поцілунку і, коли Кері припав до її вуст, обхопила його руками за шию.
— Дорогенький мій, Філіпе.
За кілька годин дівчина надіслала йому записку, де повідомляла, що через головний біль не зможе з ним повечеряти. Філіп здогадувався, що так і буде, знав, що вона вечеряє з Ґріффітсом. Він жахливо ревнував, але раптова пристрасть, яка охопила цих двох, здавалася якоюсь потойбічною, наче божественна благодать, і він не міг нічого з цим вдіяти. Їхнє кохання видавалося природним. Кері розумів, які переваги має Ґріффітс, і не приховував, що, опинившись на місці Мілдред, вчинив би так само. Найбільше його образила зрада Гаррі, адже вони були такими близькими друзями, і той знав, як палко він кохає Мілдред; міг би пожаліти його.
До п’ятниці він більше не бачився з Мілдред і мало не вмирав від бажання зустрітися; але коли дівчина прийшла, і Філіп зрозумів, що всі її думки зайняті Ґріффітсом, а для нього там не залишилося місця, раптово зненавидів її. Тепер він збагнув, чому вони з Гаррі покохали одне одного. Ґріффітс був дурнем, ох, справжнім дурнем. Він завжди це знав, але не зважав: Ґріффітс — пустоголовий дурень, а під його привабливістю ховається тільки самозакоханість; аби потішити себе, він був готовий пожертвувати ким завгодно. А яке безглузде життя він вів: тинявся барами, пиячив у м’юзик-холах, пурхав, наче метелик, від однієї коханки до другої! Він ніколи не читав книжок, його цікавили лише легковажні вульгарності, а в голові не з’являлося жодної вартої уваги думки: найвищою оцінкою для чоловіків і жінок у нього було «розкішно». Розкішно! Не дивно, що він сподобався Мілдред. Яке їхало, таке й здибало.
Філіп розмовляв із Мілдред про те, що не цікавило жодного з них. Він знав, що дівчині хочеться побазікати про Ґріффітса, але не давав їй можливості. Про відмову повечеряти з ним позавчора, яка насправді була звичайною відмовкою, Кері не згадував. Він поводився буденно, намагаючись справити враження, що його почуття несподівано минулися; він вправлявся у мистецтві робити невеличкі зауваження, які, безсумнівно, боляче ображали дівчину, але залишалися такими невиразними і витончено жорстокими, що обуритися їй не вдавалося. Урешті-решт Мілдред підвелася.
— Гадаю, мені вже час, — повідомила вона.
— Підозрюю, у вас чимало справ, — озвався Філіп.
Мілдред простягнула руку, хлопець потиснув її, попрощався і відчинив гості двері. Він знав, про що їй хочеться поговорити, і не сумнівався, що його холодна іронічна поведінка змушує її остерігатися. Нерідко через свою сором’язливість Філіп ставав просто крижаним і несвідомо лякав людей, а зрозумівши це, навчився навмисно прибирати такого вигляду.