Філіп знав, що слова, які він збирався сказати, принизять його, але потяг і ревнощі перемогли:
— Тоді й побачимося знову, чи не так?
Йому не вдалося приховати благання в своєму голосі.
— Звичайно. Щойно приїду, дам вам знати.
Вони потиснули одне одному руки. Крізь штори він побачив, як Мілдред застрибнула в екіпаж, що чекав під дверима, і той рушив. Філіп кинувся на ліжко й закрив обличчя руками. На очах забриніли сльози, і він розгнівався сам на себе: стиснув кулаки й увесь зіщулився, щоб не заплакати, але не зміг, і затремтів від болючих невтішних ридань.
Урешті-решт, виснажений і присоромлений, Філіп підвівся і вмив обличчя. Він змішав собі міцне віскі з содовою. Від випитого трохи полегшало. На очі йому потрапили квитки до Парижа, що лежали на камінній полиці, і юнак, розлютившись, кинув їх у вогонь. Він знав, що міг повернути їх і отримати гроші, але відчув полегшення, коли вони зникли в полум’ї. Потім Філіп вирушив на пошуки компанії. У клубі було порожньо. Кері відчував, що збожеволіє, якщо не поговорить із кимось, але Лоусон був за кордоном. Він пішов до Гейворда, однак двері відчинила покоївка і повідомила, що той поїхав на вихідні до Брайтона. Пішовши до галереї, Філіп виявив, що вона щойно зачинилася. Він не знав, чим зайнятися, і почувався розгубленим. На думці були лише Мілдред і Гаррі на шляху до Оксфорда: ось вони щасливі сидять одне навпроти одного в потязі. Кері повернувся додому, але помешкання сповнило його жахом — адже він стільки вистраждав у цих кімнатах. Спробував ще почитати Бартонову книжку, та, читаючи, подумки постійно нагадував собі, яким був дурнем. Саме він запропонував їм поїхати кудись, він тиснув на них, і взагалі слід було краще подумати, перш ніж знайомити Мілдред із Гаррі: його власна нестерпна жага розбурхувала бажання в інших. Вони вже, мабуть, дісталися до Оксфорда. Зупиняться в якомусь із пансіонатів на Джон-стрит; сам Філіп ніколи там не бував, але Ґріффітс так часто розповідав про місто, що Кері точно знав, куди вони підуть. А вечерятимуть вони в «Кларендоні»; Ґріффітс мав звичку вечеряти там під час своїх походеньок. Філіп замовив щось поїсти в ресторанчику неподалік від Чарінґ-кросс. Вирішив піти подивитися виставу і пробився на гальорку театру, де показували щось із Оскара Вайльда. Він розмірковував, чи підуть сьогодні ввечері до театру Мілдред і Ґріффітс: треба ж чимось зайняти вечір, а вони обоє такі недоумкуваті, що навряд чи зможуть зацікавити одне одного бесідами. Від думки про їхню недолугість, завдяки якій вони так пасували одне одному, Філіп відчув якесь злостиве задоволення. Виставу він дивився неуважно, намагався розважитися, а в антрактах пив віскі. До алкоголю він не звик і швидко захмелів, але полегшення це йому не принесло. Коли вистава закінчилася, він ще трохи випив. Лягати спати не було сенсу, заснути однаково не вдасться, а перед очима виникатимуть огидні сцени, намальовані нестримною уявою. Філіп намагався не думати про тих двох. Він знав, що забагато випив. Тепер його розривало на шматки від бажання зробити щось гидке: хотілося кинутися в стічну канаву; все його єство прагнуло чогось тваринного, хотілося по-рабському плазувати.
Філіп ішов угору вздовж Пікаділлі, підтягуючи хвору ногу, п’яний як чіп, а серце стискалося від люті й жалю до самого себе. Його зупинила розмальована повія і взяла за руку, але він брутально вилаявся і грубо відштовхнув її. Пройшов ще кілька кроків і зупинився. Ця теж згодиться. Пошкодував, що так негарно повівся з дівчиною і наздогнав її.
— Послухайте… — почав він.
— Йди до дідька, — кинула повія.
Філіп розреготався.
— Я просто хотів поцікавитися, чи не зробите ви мені таку честь і не повечеряєте сьогодні зі мною.
Дівчина зачудовано подивилася на нього й трохи повагалася. Вона бачила, що молодик напідпитку.
— Я не проти.
Філіпа розвеселило те, що вона відповіла тими ж словами, які йому так часто доводилося чути з уст коханої. Він повів дівчину до ресторану, куди вони з Мілдред частенько навідувалися. Коли вони йшли поруч, Кері помітив, що повія глипає на його ногу.
— Я клишоногий, — повідомив він. — Маєте щось проти?
— Ну й дивак, — розреготалася дівчина.
Коли Філіп повернувся додому, у нього боліла кожна кісточка, а в голові гупало так, що хотілося кричати. Намагаючись заспокоїтися, він випив ще віскі з содовою, влігся в ліжко і проспав без сновидінь аж до полудня.
78
Нарешті настав понеділок, і Філіп сподівався, що його тривалі тортури закінчилися. Вивчивши розклад потягів, він дізнався, що Ґріффітс міг найпізніше виїхати з Оксфорда додому за кілька хвилин по першій годині цієї ночі, і вирішив, що Мілдред сіла на потяг, який повіз її до Лондона, трохи пізніше. Йому хотілося зустріти її на вокзалі, однак на думку спало, що дівчині, можливо, потрібно сьогодні побути одній; вона, напевно, напише йому ввечері записку, що вже повернулася. А якщо ні, то він навідається до неї завтра вранці: душа його нарешті заспокоїлася. Філіп палко ненавидів Ґріффітса, а до Мілдред, попри все пережите, відчував лише жагу, від якої краялося серце. Тепер Кері радів, що в суботу, коли він втратив глузд від горя і вирушив на пошуки того, хто міг би його втішити, Гейворда не виявилося в Лондоні. Він би не втримався і все розповів йому, а друга засмутила б така слабкість. Гейворд зневажав би його й, напевно, почувався приголомшеним чи обурювався готовністю Філіпа зробити Мілдред своєю коханкою після того, як вона віддалася іншому чоловікові. Та хіба Кері цікавило його приголомшення чи огида? Він був готовий на будь-який компроміс, на найганебніші приниження, аби лише задовольнити свої бажання.
Увечері Філіп мимохіть опинився біля будинку, де жила Мілдред, і подивився на її вікно. Світла не було. Запитати, чи дівчина повернулася, він не наважився. Вірив її обіцянкам. Але вранці поштар не приніс листа, тож ополудні Кері забіг до неї і дізнався від служниці, що пані ще не поверталася. Цього Філіп не міг зрозуміти. Він знав, що Ґріффітс мусив поїхати додому ще вчора, адже був шафером на весіллі, а Мілдред не мала грошей. Він обдумав усе, що могло статися. Увечері знову пішов до дівчини і залишив записку з пропозицією повечеряти разом сьогодні ввечері. Його повідомлення було спокійним, наче протягом минулих двох тижнів нічого не сталося. Філіп указав час і місце, де вони мали зустрітися, і, марно сподіваючись, пішов на побачення і чекав цілу годину, але Мілдред не з’явилася. У середу вранці Кері стало соромно знову питати про дівчину самому, тому він надіслав із листом хлопчика і наказав йому принести назад відповідь, але за годину його посланець повернувся з Філіповим листом, який ніхто не відкривав, і повідомив, що пані не повернулася до столиці. Юнак утратив контроль над собою. Ця брехня стала останньою краплею. Він повторював собі, що зневажає Мілдред, і, звинувачуючи в своїх нещастях Ґріффітса, ненавидів його так щиро, що готовий був убити: Філіп тинявся туди-сюди, уявляючи, як чудово було б зустріти свого сусіда посеред ночі, встромити йому ножа в сонну артерію і залишити помирати на вулиці, наче пса. Від горя й люті хлопець геть утратив глузд. Віскі йому не подобалося, але він пив, щоб стишити біль, й у вівторок та середу засинав, добряче набравшись.