— У моїй професії не буває простої роботи.
— Ну що ж, якщо ви продовжуватимете так далі, то власноруч уб’єте себе. Ви дуже хворий.
— Ви хочете сказати, що я помру?
— Мені не хочеться цього казати, але вам не можна займатися важкою роботою.
— Якщо я не працюватиму, хто піклуватиметься про дружину й дітлахів?
Доктор Тайрелл здвигнув плечима. Він уже неодноразово зустрічався з цією дилемою. Однак час неможливо зупинити, а інші пацієнти чекали своєї черги.
— Гаразд, я випишу вам ліки, приходьте за тиждень і розповісте, як ви почуваєтеся.
Чоловік узяв безглуздий рецепт і пішов геть. Лікар міг казати все, що йому заманеться. Він не почувався так погано, щоб припинити працювати. Робота в нього хороша, і нею не слід розкидатися.
— Даю йому рік, — підсумував доктор Тайрелл.
Часом траплялися кумедні випадки. Простолюдини частенько випромінювали гумор, нерідко у приймальні з’являлася якась літня пані, схожа на персонажа Чарльза Діккенса, і розважала всіх своєю балакучою дивакуватістю. Якось до них прийшла жінка, що працювала в балеті відомого м’юзик-холу. Виглядала вона на п’ятдесят, але сказала, що їй двадцять вісім. Танцівниця була безсоромно розмальована, нахабно зиркала на студентів великими чорними очима і відверто звабливо усміхалася. Жінка виявилася страшенно самовпевненою і розмовляла з доктором Тайреллом (якого це неабияк розважало) таким панібратським тоном, наче він був її сп’янілим залицяльником. Вона страждала від хронічного бронхіту і стверджувала, що він заважає їй виконувати службові обов’язки.
— Я й гадки не маю, звідкіля він узявся, чес-слово. Я в житті ні разу не хворіла. Ану подивіться на мене й самі побачите.
Вона закочувала очі до неба, махала до юнаків намальованими віями й зблискувала жовтими зубами. Розмовляла жінка на кокні, але з такою вдаваною шляхетністю, що після кожного слова хотілося сміятися.
— Це називають зимовою застудою, — серйозно озвався доктор Тайрелл. — Чимало старших жінок її підхопили.
— Ну, а я ніколи не хворіла! Хіба ж можна казати таке леді. Ніхто ніколи не називав мене старшою жінкою.
Танцівниця витріщила очі й нахилила голову набік, дивлячись на лікаря з невимовною лукавістю.
— Це головний недолік нашої професії, — озвався лікар. — Доводиться забути про галантність.
Жінка взяла рецепт і востаннє звабливо усміхнулася.
— Ви ж прийдете подивитися, як я танцюю, дорогенький, еге ж?
— Безумовно прийду.
Він подзвонив у дзвоник, викликаючи наступного пацієнта.