Утім, загальне враження від того, що тут відбувалося, не нагадувало ні трагедію, ні комедію. Його взагалі складно було описати, таким заплутаним і різноманітним воно виявилося: сміх і сльози, щастя і горе; життя тут було часом нудним, а іноді цікавим чи байдужим. Усе залежало від твого власного погляду: траплялися неспокійні миті, хвилини пристрасті й похмурості, бувало сумно і весело, а іноді буденно; життя в лікарні було простим і складним водночас, радість обіймалася з журбою; тут можна було побачити любов матері до своїх дітей і кохання між чоловіком та жінкою. Хіть на свинцевих ногах тягнулася цими кабінетами, падаючи карою на винних і безгрішних, безпомічних дружин і згорьованих дітей. Пияцтво брало в полон чоловіків і жінок, змушуючи платити неминучу ціну; у лікарні вперше дізнавалися про зародження нового життя, сповнюючи душі бідолашних дівчат страхом і соромом. Тут не було добре чи погано, тут були лише факти. І життя.
82
Наприкінці року, коли Філіпова тримісячна практика на посаді помічника в амбулаторії добігала кінця, він отримав від Лоусона листа з Парижа.
Філіп написав Кроншоу й отримав відповідь на клаптику дешевого паперу. Вбогий конверт був значно брудніший, ніж міг стати, побувавши у поштовому відділенні.
Того ж дня Філіп вирушив до ресторану. Це була найдешевша забігайлівка у крихітній кімнатці, де Кроншоу видавався єдиним відвідувачем. Він сидів у кутку, заховавшись від протягів, у тій самій потертій шубі, без якої Кері не бачив його жодного разу, і в старому котелку на голові.
— Я їм тут, щоб побути на самоті, — пояснив Кроншоу. — Справи у них ідуть погано; єдині відвідувачі — кілька повій і двійко безробітних офіціантів. Незабаром вони збанкрутують, а їжа тут просто жахлива. Але їхнє банкрутство мені на руку.
Перед чоловіком стояла склянка з абсентом. Вони не бачилися майже три роки, і Філіпа приголомшили зміни в зовнішності чоловіка. Від природи він був радше огрядним, а тепер якось висох і пожовтів: шкіра на шиї зморщилась і відвисла; одяг висів, наче належав комусь іншому; а комірець, на три чи чотири розміри більший, своїм виглядом лише додавав господареві неохайності. Руки постійно тремтіли. Філіп пригадав листа, написаного хаотичними безформеними літерами. Вочевидь, Кроншоу був страшенно хворий.
— Тепер я їм небагато, — повідомив чоловік. — Щоранку мене жахливо нудить. На вечерю я з’їдаю трохи супу, а потім замовляю кавалочок сиру.
Філіпів погляд мимохіть упав на абсент, а Кроншоу, помітивши це, прибрав насмішкуватого вигляду, наче засуджував усі заклики здорового глузду.
— Ви вже поставили діагноз і вважаєте, що мені не слід пити абсент.
— У вас, вочевидь, цироз печінки, — припустив Філіп.
— Вочевидь.