— Чому ні? У Сохо квартири коштують дорого. Джордж працює офіціантом. Він іде геть о восьмій ранку й не повертається аж до закриття, тож анітрохи не заважає мені. Ми обидва страждаємо від безсоння, і він скрашує нічні години, розповідаючи мені історії власного життя. Він швейцарець, а офіціанти мені завжди подобалися. Вони дивляться на життя з цікавої перспективи.
— Давно ви не встаєте з ліжка?
— Три дні.
— Хочете сказати, що останні три дні ви харчуєтеся самим молоком? Заради Бога, чому ви не написали мені? Я не можу змиритися з думкою, що ви цілими днями лежали тут, а за вами не доглянула жодна жива душа.
Кроншоу тихенько засміявся.
— Подивіться-но на себе. Еге ж, любий хлопче, схоже, ви дійсно засмутилися. Ви порядний юнак.
Філіп зашарівся. Він і не здогадувався, що на його обличчі віддзеркалилося все відчуте, коли побачив цю жахливу кімнату й огидні умови, в яких жив бідолашний поет.
Кроншоу, спостерігаючи за Філіпом, продовжував лагідно всміхатися.
— Я цілком щасливий. Дивіться, ось гранки моєї книги. Пам’ятаєте, я не чутливий до незручностей, від яких страждають інші люди. Хіба мають якесь значення умови, в яких живеш, якщо мрії перетворюють тебе на володаря часу і простору?
Гранки лежали на ліжку, і, витягнувшись у темряві, письменник міг дістати до них руками. Він показав їх Філіпові, і в його очах зблиснула іскра. Гортаючи їх, чоловік радів чіткому шрифту і прочитав уголос одну строфу.
— Непогано виглядає, чи не так?
У Філіпа з’явилася ідея. Доведеться витратити трохи грошей, а зараз він не міг собі дозволити збільшувати витрати, але, з іншого боку, від думки про економію у нього краялося серце.
— Послухайте, я не можу дозволити вам залишатися тут. У мене є додаткова кімната, зараз вона порожня, але я легко знайду когось, хто позичить мені ліжко. Чи не хочете ви трохи пожити у мене? Тоді вам не доведеться платити тут комірне.
— Ох, мій любий хлопчику, ви наполягатимете, щоб я не зачиняв вікна.
— Якщо хочете, можете запечатати всі вікна в квартирі.
— Завтра зі мною все буде гаразд. Я міг встати вже сьогодні, але полінувався.
— Тоді ви з легкістю переїдете. А якщо погано почуватиметеся, завжди зможете лягти в ліжко, і я догляну за вами.
— Якщо вам так хочеться, я переїду, — погодився Кроншоу зі своєю млявою, але приємною усмішкою.
— Було б чудово.
Вони домовилися, що Філіп забере чоловіка до себе наступного дня. Для цього довелося викроїти зранку годинку, щоб усе облаштувати. Кроншоу чекав на нього, сидячи на ліжку, вбраний у шубу й капелюх, а біля його ніг стояла невеличка потерта валіза, в яку він уже зібрав одяг та книжки: здавалося, наче письменник влаштувався у залі очікування на вокзалі. Побачивши його, Філіп розреготався. До Кенсінґтона вони поїхали в кареті, ретельно зачинивши всі вікна, а вдома хлопець влаштував гостя у власній кімнаті. Рано-вранці він купив собі старе ліжко, дешевий комод і дзеркало. Кроншоу одразу взявся правити гранки. Йому було значно краще.