– А ви думали, що хто? – спитався я його. – Адже ж не привид!.. І що за люди такі у вас, що стукаєш, стукаєш і ніхто не відкликається?…
– Бояться, пане, бояться… – озвалася чорна постать.
– Чого бояться?
– Ночі бояться… ночі…
– Чого ж її боятися?
– Неспокійно дуже… неспокійно…
– Як то неспокійно?
– Ходять усе… ходять…
– Хто ходить?
– Вони ходять… вони…
– Хто вони?
– Стрільці небіжчики… стрільці…
– Які стрільці?
– А оті, що коло села спочивають…
– Так, може, то стрілецькі могили?
– Стрілецькі, паночку, стрілецькі… Багато їх тут полягло в оту прокляту війну… Як гинули, то казали, що за якусь Україну…
– А яке ж це село?
– Семиківці…
– Далеко звідси до Галича?
– Ні! Зовсім близько… Година ходу…