Гробман зачав нишпорити в поличках, знайшов лист і дав бабі.
– Оставайте здорові, та дай вам Боже панованнє щасливе.
На пошту прийшла сільська дівчина.
– Прошу пана, я прийшла показати.
Старий обернувся до неї з квасним лицем.
– Що маєш показати?
– Та, прошу пана, я прийшла по тото, що єгомость з Голодівки читають.
Мала на увазі ґазети.
Прийшла міщанка, донька Гробманового брата, що був стельмахом в містечку.
– Добрий день…
Старий глянув крізь окуляри.
– А, добрий день. Що там скажеш доброго?
Міщанка розвинула рецепіс[24] з хустини, старий виймив з шухляди грошовий переказ і переглядав його.
– То від твого сина. Посилає тобі 4 корони. А то треба підписати.
Міщанка всміхнулася ласкаво.
– Я би просила, аби стрий підписали за мене, бо я не вмію.
– Га-а, мені, дитинко, не вільно…
– Що ж я зроблю? До хати далеко, а чоловіка нема дома.
Старий став клопотатися цією справою.
– Ніби тут є виразний адрес до тебе й я тебе прецінь знаю, але мені не вільно, заборонено. Гм, зрештою… Може, маєш кого знайомого тут недалеко?… Або чекай…