На кілька секунд запанувала тиша, потім я ніяково запитав:
— Що стало причиною?
— Почалося із запалення лімфовузла. Його спричиняють стафілококи, стрептококи й інші збудники, що поширюються лімфатичними шляхами з розташованих поблизу вогнищ запалення. Але ось це, — він показав пальцем на блідого й похнюпленого Тео, — те, що ви зараз спостерігаєте, — це результат того, що впродовж двох місяців комусь було ліньки зводити сина до педіатра.
Я зціпив зуби так, що на вилицях збурилися жовна.
— І що тепер?
— Я зараз випишу направлення, хтось із вас залишається в лікарні.
— Ви кладете його до лікарні? — пригнічено уточнив я.
Отоларинголог скосив очі на Єву.
— Я залишуся з малим, — тихо зронила дружина.
— Добре, — він кивнув, узявся щось писати в історії хвороби й тільки тоді відповів на моє запитання: — Так, ми кладемо вашого сина до лікарні. На завтра призначу аналізи і, якщо все добре, післязавтра проведемо операцію.
Я відчув, як несамохіть засмикався кадик.
— Нічого страшного, — продовжив лікар. — Поставлю дренаж, гній вийде. Через три дні хлопець буде вдома, — Мазур відірвався від написаного тексту. — Ще запитання?
— Ні, — похнюпився я.
— Операція під наркозом? — озвалася Єва.
Хірург вигнув брову, наче його здивувало, чому це Єва так цим переймається, після чого відповів запитанням на запитання:
— А як ви це собі уявляєте? Ви триматимете хлопця, поки я буду розрізати йому вухо?
— Я просто запитала, — крижаним тоном промовила Єва.
— Так, під загальним наркозом.
«Чорна перлина» — не те місце, де лікарняний лист вважають поважною причиною відсутності на робочому місці. На щастя, за два роки Єва встигла зарекомендувати себе, тож їй вдалося домовитись про заміну на три дні та лягти з Теодором до лікарні.
24 листопада 2012-го, невдовзі після сніданку, Тео підготували до операції та за кілька хвилин по першій повезли до операційної.