Інді посмикала за дверну ручку, потім по-котячому пошкрябалась у двері:
– Ау, ти де? Чого замкнулася?
Рута заховала телефон і відімкнула двері.
– Ну? – сестра запитально вигнула брову.
Тих кількох секунд Руті вистачило, щоб опанувати себе. Прикрившись натягнутою посмішкою, вона проказала:
– Хочу нагадати, що кріпацтво в Україні скасували ще тисяча вісімсот шістдесят першого.
– Яке кріпацтво? – Інді склала руки на грудях. – Ти в себе вдома!
– А ти хіба ні?
– Технічно вже ні: я сплю на дивані, тож я, типу, гостя. Але якщо ти пустиш мене назад до моєї кімнати, так тому й бути – я вже помию посуд.
– Ну добре, – Рута здійняла руки, наче здавалася, – добре, – і почовгала на кухню.
Лише переконавшись, що сестра не пішла слідом, дівчина розслабилася й дозволила обличчю розпачливо витягнутися. Про щоденник можна забути. Вона зможе його дістати, лише вдершись до квартири Чорнаїв.
Туплячись у порожнечу та поринувши в невеселі роздуми, Рута на автоматі домивала посуд. Тарілки, сковорідка, чашки, виделки. Насамкінець сполоснула ніж, але, витаючи думками десь далеко, вона надто сильно натиснула на губку й різонула лезом палець. Шикнувши, дівчина впустила ніж і сфокусувала погляд на долоні. Поріз виявився неглибоким, та все ж на пальці проступила кров.
Рута злизала кров і присмокталася губами до ранки. Закрутила кран, відступила від мийки. У мозку немовби зчепилися та з натужним скрипом зрушили з місця заіржавілі шестерні. Дівчина раптом пригадала мозоль, який натерла, коли в її сні вперше з’явився Марк Грозан. Вона тікала велосипедом на північ від поруйнованого й отруєного темрявою Рівного, кермо було незручним, гумові насадки десь завалялись, а крутити педалі довелося довго, тож урешті-решт на внутрішній поверхні долоні надувся величезний пухир. Навіть досі, проводячи пальцями, вона відчувала на тому місці шкарубке потовщення.
Мозоль. Рута «забрала» його із собою до реального світу.
Насупившись, дівчина заходилася згадувати. Перед очима зринув надувний матрац, який Іванка залишила на підлозі своєї кімнати, коли Рута ночувала у неї, потім велосипед на балконі у квартирі Русецького, за ним телефон, який вона стискала в руках на цьому самому місці, коли вчора вранці провалилася в сон, а насамкінець – роман Крістіни Клайн «Сирітський потяг», прочитаний уві сні два роки тому. Усі ці речі розсипалися від старості, проте щоразу опинялися саме там, де були на момент засинання. Рутиним тілом розплилось ущипливе тепло: схоже, вона зрозуміла, як прочитати щоденник.
Хвилину, не більше, дівчина обмірковувала деталі, а потім, усе ще притискаючи губи до порізу, рішуче попрямувала з кухні. Від збудження їй аж запаморочилось у голові.
Рута подалася на балкон і вивела звідти міський дівчачий велосипед «Dorozhnik Retro» із низькою рамою та кошиком перед кермом. Не найкращий засіб, щоб відриватися від погоні, проте дівчина сподівалася, що сьогодні втікати їй не доведеться.
Почувши вовтузіння, Інді виглянула в коридор.
– Ти куди? – звела брови.
– Кататися, – не дивлячись на сестру, відповіла Рута.